Але з самим Гектором. Він не роздумував про захист, адже в той момент захисту мав потребувати Базіл, а не він. 

Торговець зрозумів, що це замах на його життя, тому вдався до маневру, завдяки якому поцілив своїм кинджалом у груди Гектора. Він вхопився за руку торговця. Але той глибше встромив ніж йому між легень. Стискаючи руків'я холодної зброї, Гектор відчував, як крізь ребра вислизає життя. 

Вони обмінювалися поглядами допоки Гектор просто не впав навколішки перед колишнім другом. З руки, що стримувала кинджал, цяпала ще гаряча кров. А його друга рука намагалася втримати вагу тіла, що падає, вхопившись за тканину одягу торговця. Він не ворушився, не намагався втекти — йому бракувало паніки. Але додаткова пара очей бачила усе, хоча не розуміла, через що сталося вбивство.

Коди батько Тесси остаточно впав під ноги Базиля, Тесса була готова розірвати його на шматки. Проте знала, що батько б цього не схвалив. Тому вискочила з кута між кімнатами, де ховалася весь цей час. Торговець був ошелешений. Він підбіг до дівчини, поки та ще не встигла вимовити ані слова. Він знав, що з нею не вийде домовитися. Це було зрозуміло одразу, бо Тесса борсала в нього між руками, як не приборкана кобилиця. Схрестивши її руки та змусивши замовкнути погрозами, він дотяг Тессу до свого коня і подався в бік Східного Валу.

Його кінь мчав цілий день, а за ним підіймався вир піску, змішаного з пилом. Довгі години дороги та пекельної муки під сонцем і вони нарешті дісталися Фенґа — в'язниці, місця катівні й тортур. В ті години Тесса роздумувала лише про одне: батькові очі більше ніколи не всміхнуться — через Базиля. Він не вдихне повітря — через Базиля. Серце його в пошматованих грудях зупинилося навіки — через Базиля.

                                                                         ***

Сандра досі поралася на базарі Хогварда. Навіть багаті сутінкові промені не змушували її відкласти справи. Останнє світло дня притягувало частину людей своєю теплотою, закликало насолоджуватися процесією торгів. Час від часу прохожі радили Сандрі не зачиняти прилавок, бо в ніч торгівля йде, як по маслу — приходять іноземці з Амарроу. Цього року був багатий урожай на виноград, яким займають Беккети. Натомість Амарроу славиться виробництвом меду.

— Радите мені укласти торговельну угоду з Дворецьким ? — питала Сандра в крамаря, що за власної вигоди здатен навіть підлаштувати зустріч з Арробіном Гемським — це і є той Дворецький. 

— Ну що ти. Я ж не з власної вигоди. — Промовка і є промовка. — Це тобі піде на користь. Більше зароблятимеш. І нам буде чим поласувати — підлещувався безбожник.

— Іди звідси! Теж мені, ласун! — замахнулася Сандра на крамаря. В нього он яке пузо — діжку вмістити можна. 

Проте їхню перепалку розірвало не сердите обличчя Лісандри, а простолюд, який слухав оповідача на підвищенні. Він щось белькотів про Базиля і вбивство.

— Та що ти таке кажеш?! Ні за що вбити? Та на це хіба що король здатен і.. — не встиг він завершити як сам Базиль перебив його своєю появою.

— О-о — з поспіхом молодий чоловік скочив до низу, де стояв Базиль. — От і славнозвісний Базиль. — Чолов'яга легковажно поклав йому свою руку на плече. Він вхопив його за тканину, яку одягають у вітряну погоду. — Розкажи нам — вказуючи на купку людей — як воно було? Ти ж його врятував?

Базиль роззирнувся, аби побачити скільки людей його зараз слухатимуть. Йому треба було більше вух. Тому, ще раз глянув на чоловіка. Його очі просили дати йому спокою, аби зібрати думки й привести себе в нормальний стан. Молодик одразу схопив стілець, що лежав без діла і подав Базилю. Люду зібралося ще більше. Їх тривожила тиша, яка настала з появою відомого на весь світ торговця. Було видно, як люди пробивають собі місце в перші ряди. Їм бракувало того, що зараз буде почуте ними, вони хотіли переконатися, що отримають інформацію від самого Базиля.

Той, вмостившись, задер руки на голову так, ніби зараз буде лити сльози. Спершу він розповів про те, як йому прикро, що не встиг врятувати старого друга. І як йому соромно це казати перед народом.

Сандра краєм вуха чула, що говорить торговець, проте він досі не назвав імені. '' Кого це йому так шкода? '' — все думала господиня.

— Мені шкода, що Гектор більше не з нами. А ще більше шкода його чотирьох дітей. Тепер доведеться матері та найстаршому синові годувати сім'ю. — Базиль опустив руки нижче колін. Він не виструнчував спину. Показував, як йому складно було сьогодні втратити друга, та ще й майже на власних руках, за його словами.

Сандра не уявляла, які там побрехеньки розказує Базиль, але з власних думок згадала, що торговець для чогось із її чоловіком мав зустрітися. Вона намагалася розчути якесь слово, але в кінці натовпу геть нічого не можна було дізнатися. Тому, пробираючись крізь нього, вона нарешті почула слова деяких людей: '' Це його жінка? '', '' То це про її чоловіка ми чули? ''. З кожною реплікую вона вдивлялася в очі всякого, хто їх промовляв. Згодом самі люди почали звільняти їй шлях до Базиля. Він сидів тихо і сумно. Його очі майже не налилися слізьми, коли він побачив постать Сандри. Та неквапливо і вільно йшла до нього, намагаючись оцінити отриману інформацію, зрозуміти бодай те, що їй варто запитати, адже, як не дивно, вона вже все знає.

Сандра бачила налякані та розбиті очі Базиля. Те, як тіло виказує його почуття і провину. Вона помітила, що він співчуває їй. В той момент вона теж могла виказати свої емоції, але ледь не впала перед вбивцею навколішки, про яку не знає жоден із присутніх і вона. 

— Де тіло мого чоловіка?  — звичне питання для тих, хто втратив людину на словах, а не на власні очі. 

Сандра помітила як він змінився на обличчі. І простолюд почав перешіптуватися один між одним. Мовляли: '' Як ми одразу не спитали? ''  — говорив старий покупець. '' То виходить ми пішли в нього на поводу ? '' — додав молодший він нього чоловік. Але все одно десятки поглядів були прикуті до Сандри та Базиля.

— Ходімо, покажу.

Впевненість Базиля здивувала її. Під його ногами почала земля ходити ходором. Він привів її до свого воза. А вона дивилася на тканину, що вкривала, мабуть, Гекторове тіло. Коли торговець відкрив завісу, там справді лежало тіло її чоловіка. Під нічним повітрям воно встигло охолонути. І кров він кинджала набула майже чорного кольору. Руки жінки вхопилися за обличчя. Вона ніколи не знала більшого горя, а ніж зараз, коли власні очі бачать те, що бачать.

— Це ж яким жорстоким треба бути, щоб лишити тіло на возі?

Натовп отетерів від побаченого. Здивування кипіло в очах народу, що гуляв нічними вулицями Хогварду. Біля його кутніх варт палали вогнища. А одинокі вікна виблискували в сяйві місяця, яке не дозволяло зорям хвалитися своєю красою. Це не згадуючи про почуту репліку, яка змусила всіх забути про віз і хто в ньому.