Базар. Метушливий день для торговців завжди розпочинався із навали голубів, які курликали-мурликали перед дамами своїх сердець. Ці пташечки ледь не щодня обкрадають пекарів, і їхній прилавок здавався притулком для пір'я, а не випічки.
Хоча смаколики завжди пахли свіжістю і простотою, наче спечені не жаром, а любов'ю. З нагоди святкового метена¹ сьогодні люду на базарі побільшало. Громадяни Юнонії ніби спеціально виповзають зі своїх нір-закутків, аби поласувати рідкісними наїдками.
В ці дні відбудеться святкування Меліна. Його відзначають раз на 8 років під час розквіту Лотосового Дерева, яке вабить своєю історією виникнення. Кажуть, ніби колись дерево росло на воді, торкаючись лише своїм корінням дна моря, яке відступило до західних берегів. А верховіття дерева сягало хмар. До тепер воно теж ночує в прохолоді нічого неба, в сяйві місяця, коли щезає хмаровиння. За легендами, в стовбурі дерева знаходиться бібліотека. Його кора настільки товста, що навіть найвправніший не зможе вирізьбити вхід у нього. Тим паче під захистом отрути, що в десятки разів сильніша за трунок ''отруйної стріли''.
Осіння пора не зіпсувала кольору листя. Воно тілесних, жовто-коричневих кольорів. Складки на корі набувають жовтого забарвлення, коли настає нічна пора. Під ними, ніби збирається пилок квітів, що ряхтить спіральним мереживом. Нижній ярус дерева охоплює довжелезне коріння, діаметром у півметра. Їхні смужки теж переливаються жовтим пилком. Вони прекрасно доповнюють атмосферу сплячої галявини, яку хвилями гойдає вітер.
Мешканці королівств трудяться кілька тижнів поспіль, аби гідно зустріти Мелін. Фестиваль незабаром відбудиться. Найкраще підготувалися селяни. Їхні хатинки майоріли різнобарв'ям, здавалося, що вони теж будуть брати участь у веселощах цього свята. Трави, квіти, кошики зі смаколиками, іграшки прикрашали вулиці селищ і його нескінченну кількість дворів. Звичайнісінькі будинки перетворилися на хатинки мрії.
Пейзажі, що вкривали тутешні луги, буяли пишністю і мальовничістю, як і їхні сусіди—мешканці селищ. Більшого зиску їм додавали цвіркуни, що підспівували світлячкам, які танцювали в повітрі зоряного неба.
Жителі влаштовували собі змагання та різноманітні забави: від простих конкурсів до небезпечних гулянь із вогнем та акробатикою. Але більшість надавали перевагу танцям, співам з грою на інструментах та випивці. Жінки вельмож одягали найвишуканіші вбрання, гаптовані у золото, аби відповідати атмосфері свята. Люди, які були у достатку, не намагалися відповідати стандартам, тому не мали таких пишний плать і камзолів. Зрештою усі святкували. Людям було не до розкошів, адже Мелін не для багатства і пафосу.
І на півночі, і на заході, і на сході кружляв мелодійний та остудний вітер. Він ніс звістку про початок Меліна. Хогвард почав фестиваль із запуску ліхтарів, на честь предків і народження Богині Матері, яка охороняла душі померлих від біди. В цей священний день хтось згадував померлих родичів, а хтось радів, святкуючи з ними, насолоджуючись атмосферою їхнього затишку. Сотні, тисячі ліхтарів ринули у синю безодню, як і пилок Лотосового Дерева. На кожному з них люди малювали символи для своїх рідних. Індивідуальний малюнок мав знайти свого господаря у небі, де той зможе освітити собі шлях додому. А знайде він його завдяки пилку, що вкаже напрямок.
Людство вірило, що померлі теж святкують, прилітають у домівки і спостерігають як ростуть їхні онуки; чи щасливі їхні діти, чи переживають горе. Присутність спочилих не можливо відчути, але Богиня Матір нагадувала своїм підданим, що їхні душі досі живі, вони повертають з небес і набувають іншої форми. Хтось стає високим деревом, хтось — могутнім ягокрилом, а дехто — чорно-сірою працьовитою мишкою. Вони живуть серед своїх родичів. Допомагають у скрутні часи або навпаки додають клопоту, аби напоумити рідних.
Під час восьмого метену бурхливі води річок, морів, океанів не стихають. В них поселилися душі ненависних людей, вбивць, злодіїв, відступників. Інколи, проходячи повз глибоку водойму, можна почути як плачуть дельфіни. Їхній спів символізує тугу за домом, в який вони не можуть ніяк повернутися. Тому на берегах Юнонії після святкування Меліну завжди знаходять їхні тіла, що викидаються на землю, аби ще раз вдихнути запах зелені, а не солоної рідини. Ці неймовірно благородні морські істоти йдуть на самогубство. Хоч вони знать, що прокляті. Але смерть їх не зупиняє, ними керує прив'язаність, любов. Тому юнійці вважають, що люди-демони, душогуби здатні віддано любити і піти на жертву, заради найменшої дрібниці. Але померлі розуміють цінність лише тоді, коли гинуть при житті, а їхні душі мучаться в пошуку щастя на глибині моря.
Блакитним сяйвом вони освітлюють воду, коли підпливають до її поверхні. Дитинчата-дельфіни ще не мають сяйва, але вони значно прудкіші, аніж їхні батьки. Натомість дорослий дельфін може похвалитися особливим малюнком на спині. Це і є та сама картинка, яку малюють його родичі. Своїм чарівним співом вони повідомляють, що майже вдома, підпливаючи до берегів річок та морів. Інколи їм вдається відшукати своїх родичів, якщо ті чекають на зустріч із ним. Людям про неї повідомляє пилок чарівного дерева, що кружляє навколо родичів. Але це не жменя пилу, а лише одна пилинка, яку завжди плутають із світлячком, що миготить перед очима. Тому часто довгоочікувана зустріч закінчується самогубством душі та жалісним плачем із прощальною мелодією. Але є і ті моменти, коли діти зустрічають страждальну душу морських друзів, гладячи тих по голівці, бігаючи наввипередки із ними. Морський друг катає їх на спині, підскакує так, щоб ті впали у воду зі сміхом. Тоді аж під ранок дельфін повернеться до морської глибини щасливим, знаючи, що наступного разу він також зустрінеться із кимось.
В сяйві місяця можна було побачити риси сліз, які стікали до горизонту. Але це лише дим від летючих ліхтарів, що мали свічку всередині. Вони не зливалися із світанковими хмарами, їх малював вітрогон, що мчав краєм за обрій. Він змушував їх звиватися, наче дракон чи фенікс.
Під ранок свято закінчилося. Жителі досі були у своїх хатах. Дехто так і заснув на дворі, в обіймах лісу чи каміння. Але то їх здолав не сон, а випивка.
Нарешті мешканці Юнонії та решта світу могла жити без страху, з радощами і щастям за спиною. Люди відпочивали від бід та проблем.