Дай назву цьому віршу сам

Керол

Обожнюєм ріки й озера, Але ненавидим мокрі тіла. Купаємось у воді сольоній, Але присмак сліз—гіркота. Обожнюєм зорі на темній тканині, Але ненавидим веснянки на своєму обличчі. А родимки чи пігментація— Це власноруч покинута станція. Обожнюєм струмки, Що стікають із гір. Блакитні водоспади, Ріки, схожі на змій. Але ненавидим вени на своїх руках, Їх так просто пустити по смертельних ножах. Обожнюєм білих баранців на морі, Як вони пестять наші плечі. Але ненавидим хвилі веселкові На своєму тендітному волоссі. Ми в захваті від силуетів та ходи на журналах, Обкладинка наша не найвищий пілотаж. Ми ненавидим власні риси в очах, Адже простіше зробити фейковий монтаж. 🐾🐾Цей вірш я присвячую людям, які не бачать красу в собі, не цінують її унікальність та хочуть змінити свою особливість, аби виглядати чи здаватися привабливими.🐾🐾

2023-08-13 12:04:51

4

0

Схожі вірші

Всі

Минутой мечтания :)

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я мнимо расскажу тебе о прошлом И заберу кусочек шоколада Рассказ уж будет длиться долго О том ,как было тяжело сначала Наверное это для тебя не важно Спрошу себя, а ты хороший ?) И почему же стоишь рядом Даря улыбку лишь прохожим Мой телефон звонит мне чаще , Чем слышу твой прекрасный голос Аккорды струн во взгляде малость, Когда увижу тебя где-то снова Про свои чувства смолчу вовсе , Чтоб не будоражить просто взглядом , Хватает только вкуса кофе Лишь думать о тебе минутой мечтания .

40

11

1365

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

5

11208