Вірші
Тримаються в пам'яті змістом
Без тебе холод, зима.
Без тебе не можу спати я.
Без тебе не випаду дощем.
Без тебе помру просто живцем.
Кожен твій погляд розтоплює лід,
Кожен твій дотик валить із ніг.
Кожні слова, то є моя мрія,
Кожні звички—то є час мого тління.
Я забуваю куди рухатись, йти,
Добре, що перехрестя рятує від біди.
Всі ці вулиці мокрі й бездонні,
Я гублюся у твоїй втомі.
Турбота у кроках, стежках і місцях,
Я ніколи не нагуляюся містом.
Всі ці загадки у далеких серцях,
Ніби тримаються в пам'яті змістом.
5
0
126
Символ як воювали
Серце—символ як воювали,
Провокація генералів не щезала з очей,
Писало серце страждальне на лаві
І вдихало дим згорених ночей.
Не тягне воно переговорів,
Зате цигарковий смак відчувають вени.
Затяжка довгих, ніби тверезих повторів
Перемикає смертельні сцени.
~•~•~•~•~•~•~
01.02.2023.
~•~•~•~•~•~•~
5
0
126
Маршрути вже задані
Поки стрічка забита війною,
Поки революція будує плани,
Я стежу за твоєю ходою
І чекаю любовної драми.
Поки забиті стовпи пропагандою
І газети горять у руках,
Я ніжно тримаю тебе за талію,
Щоб не загинула ти у полях.
Поки крутять новини по радіо,
Поки журналісти розказують правду,
Я граю з тобою у мафію,
Знімаю твою нічну усмішку на камеру.
І поки в повітрі висять нафтові скандали,
Я веду переговори з тобою.
І ракетам маршрути вже задані,
Але ти досі тримаєш зброю.
5
0
177
Болі на твоєму лиці
Мені не радісно,
Значить я точно хороший поет.
Значить пора згадувати про алкоголь
І писати ним твій портрет.
Пора пригадувати болі на твоєму лиці,
В моїх чернетках завжди була осінь,
Де літери твої митці.
Мені не радісно,
Значить пора напам'ять вивчити твої картинки,
Тобі було так пафосно,
Коли я не оминав жодної твоє зупинки.
Але немає моєї осені на літньому кінці,
Значить пора пригадувати болі на твоєму лиці.
8
4
155
Хіба я не той, хто говорив про любов?
Навіть якщо я від тебе поїхав,
Зламав сімкарту і купив нову,
Знай, я згадую тебе зі сміхом,
Тому не знайду одразу іншу.
Навіть якщо тебе досі болить
І ти ковтаєш ті кляті муки.
Я той, хто згадує в потрібну мить
І той, хто подасть перед смертю руку.
Навіть якщо ніч перетворилась на жахіття
І ти поволі втрачаєш кров.
Хіба я не той, хто чекатиме десятиліття?
Хіба я не той, хто говорив про любов?
4
1
131
Крапка в поезії
Як осінь і вірш,
Як стеля і небо,
Він пише їй лист,
А його рима - смертельна потреба.
Він перестав курити,
Чекати осінь і писати вірші.
А найголовніше перестав любити,
Бо кохати когось - це зрада, найгірше...
Він бачив людину,
Яка писала не знаючи комý.
І кожен раз збільшував натиск на тіло,
Не усвідомлюючи останнє літо.
Він натискав клавіші,
Ставив коми так безбожно,
Але крапка в поезії—
Це смерть, розлите вино по всьому.
6
1
135
Правильні книги
Якщо не знаєш, що написати про себе -
Читай більше правильних книг.
Вони розкажуть не тільки про тебе,
Але й збагатять твій внутрішній світ.
Колись усім казали ''читай'',
І тепер мало хто поринув у книги,
Не на них час ''вбивали'',
А знімали безглузді картинки.
Світ таким чином запізнюється на свій трамвай,
Виправдовує себе, що з ким не буває.
Правильні книги відкинув люд на інші роки,
А тобі є що без них розповісти?
5
1
132
Я мовчатиму
У співавторстві з чудовою @Rousi_Rey🐒🐒
~•~
~•~
~•~
~•~
~•~
Я мовчатиму до останнього..
Заклею скотчем рот..
Змовчу коли вбиватимеш
мене безжально..
Змовчу як зробиш останній крок..
Я не прокинуся в безсонні ночі,
Заклею очі, щоб не бачили біди,
Бо вона ломить руки дівочі,
А ті змушують мене мовчки йти.
Твої очі такі бездонні..
У них не відчутно ні краплі страху,
Долоні грубі і мужні,
Я б в них втонула якби не ти..
Розчарував моє серце ти знову..
Звів вінок із попелу й крові..
Ти мені подарував його, як корону,
Одягнувши її пізнала межі твої.
У тебе дно все таки є,
Я знайшла його у поглядах на смерть,
Де силует у пітьмі блукає,
Чекає після опівночі на чверть.
Не мовчи ти серед ночі,
Де блукають твої криваві очі..
Зоря не змеркла ще,на сході сонця ти плетеш колосся..
Твої губи промовляють все що хочеш..
Але рухи будуть незграбні,
Ти впустиш мене, неначе пташку без крил,
І твої ''пробач'' такі нахабні,
Коли я плачу над безліччю своїх могил.
Обіцянки, що ти давав,
Були солодкою брехнею..
Все що ти казав,
Було омріяним чудом..
Це був провал,я не стерпіла,вмерла..
Не змогла я жити далі,в цій брехні вічній.
Ти кликав мене принцесою,
Ти називав мене своїм блаженством.
Але тепер я не є собою,
Я є повним шаленством.
Протилежністю до слова "хороша",
Прохання всі чорні для мене
Я твоя гірка ноша,
Хоча все одразу видно без імен.
Спокусливість видінь твоїх,
Наяву,чарую голосом ласкавим,
Хоча далеко не янгол..
Я сама темінь,
Я чорна тінь.
Заповзаю в душу,
Рву її на частини,
А потім мовчати мушу,
Якщо ти виживеш надалі.
Зумію я здійснити,те про що мріяла роками,
Зруйную душу твою,
Розтрощу на друзки я серце твоє..
Але все одно мовчати мушу,
Навіть коли розбите серце моє.
4
0
124
Опіум
Далі будуть пелюстки,
А перехрестя вважай блок-постом.
Там стоять чувачки,
Блукають під мостом.
Будеш прощатись -
То малюй крейдою кордон,
Схочеш згадати -
Тягнись дотиком.
Я пишу пером,
А ти вставляй мені пробіли.
Тоді надрукуємо альбом,
Щоб не було обіди.
Ти ломила мене опіком,
А я топив тебе у лаву.
Ми були один одному як опіум,
Не ховали в кейс гітару.
3
0
130
Хай малює преса
Я б вдихав твій аромат на повні легені,
Але випив би за тебе лиш сто грам.
Маю крихту любові в кишені,
Але кохав би тебе до нестями.
Таких завжди хочеться оберігати,
Лиш такими можна дихати спокійно,
Ними пишуть заповіти, ставлять крапки,
А я з такими потрапляю за грати.
Біля тебе тягне до світла,
Ранкові хмари здаються нічними,
Таких, як ти, хай малює преса,
А я читатиму їхні газети.
5
2
128
Art
Великі міста центральної Європи
Танцюють у галереї,
Це тотальна зрада принципам,
Коли власноруч будують качелі.
Смертельні дізлайки для перехожих,
Що чекають на зупинці.
Я оминаю на тебе не схожих
І рвуся до art зупинки.
Великі міста на платформах колій,
Де немає мого home,
Де слова на головній
Говорять спогадом.
Картинки рвані й пошарпане скло.
Хто про них тепер згадає?
Люд постить велике кіно,
А «своє» невідь-де лишає.
4
0
125
Весна приходить раптово
Людині не шкода людини,
І себе йому тоже не жаль,
Посіє війни він зернини,
А жатиме сум та печаль.
Його холод зимою ще гірший,
Всі далі описують вірші,
Про куль металевий свист навколо,
Коли ніч оберталась на чорта злого.
Коли розбрат панує у світі,
Не буде там миру й тепла,
Ракети застигли в зеніті,
Згоріло все до чорного тла.
Тепер беруть до рук лиш залізо,
Зводять нові барикади.
Кожне спалене місто -
Це туга в душі навік і завжди.
Там рідні, батьки й кохана
Не побачу більше я їх,
На серці моєму глибока рана,
Немає тепер родичів моїх.
Я чекав кожного ранку
Про звістку, що ''перемога''.
Але прокидався занадто рано,
Тут досі йде важка оборона.
Кругом лиш вибухи та стрілянина,
Розлітається від них окопів-глина.
Не буде тим тварюкам прощення,
Що забули людини ймення.
Тепер хай вслухаються в дати,
Аби знати, коли й куди їм тікати.
Кожна весна приходить раптово,
Нам перемогти треба принципово.
~•~
~•~
~•~
~•~
~•~
🐾У співпраці з дивовижним @Allan_Blaze🐾
7
2
136
Дай назву цьому віршу сам
Обожнюєм ріки й озера,
Але ненавидим мокрі тіла.
Купаємось у воді сольоній,
Але присмак сліз—гіркота.
Обожнюєм зорі на темній тканині,
Але ненавидим веснянки на своєму обличчі.
А родимки чи пігментація—
Це власноруч покинута станція.
Обожнюєм струмки,
Що стікають із гір.
Блакитні водоспади,
Ріки, схожі на змій.
Але ненавидим вени на своїх руках,
Їх так просто пустити по смертельних ножах.
Обожнюєм білих баранців на морі,
Як вони пестять наші плечі.
Але ненавидим хвилі веселкові
На своєму тендітному волоссі.
Ми в захваті від силуетів та ходи на журналах,
Обкладинка наша не найвищий пілотаж.
Ми ненавидим власні риси в очах,
Адже простіше зробити фейковий монтаж.
🐾🐾Цей вірш я присвячую людям, які не бачать красу в собі, не цінують її унікальність та хочуть змінити свою особливість, аби виглядати чи здаватися привабливими.🐾🐾
5
0
108
По жорстокому добре
Я носитиму знак твоєї струни в грудях,
Ти по жорстокому добре залишила його там.
І не побачать ренгени, смартфони їхньої люті,
Я без доступу й прав зачинив їх там.
Ти говорила файлами,
Прикріпила мені безліч закладок.
Твої символи дедлайнами
Висять мені на онлайн.
Струни, їх безліч помарок,
Кричать мені у вікно, як теперішній план.
Ніч залишила мені свої сигарети,
Стиралося все, що можна лиш стерти.
Ти по жорстокому добре увійшла в мою погану звичку,
Перетворившись в текстову запальничку.
5
0
143
Давай зі зброєю
Можеш не ковтати образи,
Взявши спиртного літр.
Можеш вистрілити одразу,
Проминаючи літо.
Далі ще буде боліти,
Боліти і нити
до нитки душі.
Візьми кулі,
бажано дві,
Не окресливши межі на полотні.
Будеш минати інтригу,
Будеш шукати злого дорогу.
Тільки прошу, давай зі зброєю
Уб'єш той шанс ''нас із тобою''.
~•~•~•~•~•~
11.08.2023.
~•~•~•~•~•~
4
3
136
Замінила мені кров
Не запити весь біль алкоголем,
Через періоди й ''треба''
Я блимаю світлофором.
Я живу на диханні смерті,
Бо ти повністю замінила мені кров.
Я залишив би її на папері,
Але мій папір—то любов.
4
0
136
Поки
Поки чорним по білому написано,
Поки читають романи і очі,
Переходь мости навмисно
О дванадцятій годині ночі.
Поки хтось перекочує сонце із сходу на захід,
Поки хтось наповнює море дощем,
Бог закручує спіралі,
Стає твої викладачем.
Поки любиш і боїшся зради,
Поки сонце ще не лягає спати,
Вмикай світло у своїй кімнаті,
Не ходячи по тупому квадраті.
Кроки жонглюють одягом мокрим,
Підлога — вічний щоденник,
Поки станеш червоно-чорним,
Ти вже знайдеш комусь займенник.
2
0
140
Фантом пробачення
Коли по тілу йдуть мурашки,
У рукавах цвітуть ромашки,
Ти п'єш вино зі смаком вишні,
Шукаєш собі станцію повище.
Знайома фраза димом пахне,
Мистецтво дихати чиясь культура.
Ти рукою майже-майже
Вимальовуєш свою натуру.
Тобі відомо, що це важко,
Відомо й про загрозу,
Ти сиплеш мені ласку,
Де падаю у маску, злобу.
Прогноз твій — передбачення,
Очі, мов погода за вікном.
Твій шторм — твоє пробачення,
А моє лише фантом.
4
2
186
Ти
Ти часто любиш по вечорах,
А на ранок бракує мені совісті.
Там сніданки на кордонах,
Під час яких пишу тобі повісті.
Ти рідко згадуєш про негаразди,
Про обмежені закони.
І снігом падаєш мені на захід,
Де є твої мільйони.
Ти буваєш моїм щастям,
Коли палять нічні мости.
Ти часто серця багаття,
Що торкається словом – це твої листи.
4
1
153
Я ношу своє серце у рукавах
Дуже сильно болить голова,
Щось колить і жме у груди.
У мене з тобою ж тільки слова,
Але й їх вже скоро не буде.
Обмежені дії і фрази,
Вони як прикраси сховані в піски.
Я ношу своє серце в рукавах,
Ховаючись у твоїх кишенях.
Мені не до снаги бути самотою,
У мене з тобою лиш кілька днів,
І я сідаю в останній вагон,
Аби відчути м'якість твоїх тканин.
2
0
163
Не знайти назад шляху
Пісня
у співавторстві з неймовірною @Rousi_Rey 🧡🧡🧡
~•~
~•~
~•~
~•~
~•~
Ці шляхи незрозумілі..
В них лабіринтом бігли, бігли.
Не знали порятунку від грози..
Ховалися у скелях..
Приспів:
Як перейти цю межу?
Як переправитись по морю?
Де знайти шлях назад?
Як зупинити цей швидкий час?
Подорож у замки чи в далину—
Це глухий кут для усіх.
Твої бажання побувати в горах,
Кинулись в далекі мрії..
Хтось боїться тонути,
А я боюся мрій.
Не знайти назад шляху,
Розкидати думки в голові..
А якщо наші шляхи побиті
Десь лежать на самоті?
Не знайдуть дорогу у буття,
Ці другі шанси знайдуть вороття.
Воно буде відкрите або закрите для всіх,
Для тих хто повірив і втік..
Приспів:
Як перейти цю межу?
Як переправитись по морю?
Де знайти шлях назад?
Як зупинити цей швидкий час?
2
2
142
Порвані дроти
Порви зі мною.
Інтонація не така важлива,
Головне зробити це зі смаком
Чи з порожньою
Пляшкою літнього пива.
Розмови несуть розділові знаки,
А життя - це просто кома.
Твої крапки нічого не значать,
Адже вони родимки твого тіла.
Дроти порвані–
Наша спільна порожнеча і втома
Доволі знайома.
Хрипкі голоси стають постійні,
Це вони засинають між нами
Та нашими стінами.
2
0
124
Моє шосе
У співавторстві з прекрасною @Rousi_Rey
~•~
~•~
~•~
~•~
~•~
Візерунки на стелі заважають спати,
Тіні на моєму ліжку досі лежать без тями.
Я все чекаю, поки ти встанеш
І телефон візьмеш,
На годину глянеш.
Знайдеш спокій серед моїх обіймів,
Зацілованою принцессою станеш,
І не залишеш ні на мить мене на самоті,
Ти моєю королевою станеш.
Квіти на столі,
Безлад із посудом—
Це спогади про вечерю
І вчорашню втому.
Твої прохання,
Наше кохання,
Почуття між нами,
І наший перший поцілунок..
До біса віскі,
Мені потрібні твої дурмани,
Твій коньяк,
Що у грудні
Подарував мені пристань,
Без страждань і запитань,
Просто дав сотню оповідань.
Писав для тебе я вірші,
Хотів сходити у кіно на фільм,
Лиш ми у двох..без нікого–самі,
Нам би попкорн
І зорі на видноті.
Дивитись на них,
За руку триматись.
Я хочу стати твоєю зорею..
І птахом до тебе повертатись,
Літати над нічоною алеєю.
Співати як пташка,
Ставати у танго з тобою.
Байдужа мені моя втома,
Аби зустрічатись весною.
І всі сезони нам би бачити довіку,
Тримаючись за кохання й турботу.
Хотів би знати твої почуття,
Та, на жаль, ти терпиш усе..
Мені не погрожує навіть твій суддя,
Бо твоє кохання— це ''стоп'' на моєму шосе.
2
0
116
Шоколадні
Шоколадні бутони твоїх зіниць,
Сниться троянда без шипів,
Скільки потрібно здолати столиць,
Щоб забути твоє ім'я,
З яким стільки часу провів.
Скільки потрібно впізнати людей,
Знаючи їхні риси та ходу тіла?
Аби не згадувати тебе серед ночей,
Не впізнати твоє обличчя на вулицях літа.
3
1
166
Омріяне місце
І зустрінешся з тим, хто вже пішов,
Хто проявляв любов
Чи ненависть до тебе.
З тим, хто вже згори слідкує за тобою
Чи точно веде тебе за собою.
Дай Бог, і ти побачиш як сам змінився,
Скільки води лилось із твого тіла
І скільки рос витирав на своєму обличчі,
Аби прокласти мости до омріяного місця.
3
0
123
Дорога
Дорога нагадує слід на снігу,
Поки сонце спеціально ховається.
Дорога веде по пунктах ''впаду'' і ''встану''
І по тих, яких завжди чекають.
Вона не просить і ніколи не чекає,
Дорога сама собі знає,
Коли почнемо ходити,
А коли спати,
А коли пошепки починаєм звикати.
Дорога нагадує слід на снігу,
Там наші спогади і мрії зібрались,
Там все наяву,
Але людям дано несвідому реальність.
3
0
113
Додому
Котиться потяг мабуть додому,
Все що потрібно для тебе – слово,
Що не завдасть тобі ран.
Ти слухаєш чужу розмову,
Розбираєш власну колію дорам.
Дома, квартири повні водойм,
Їхні шторми топлять кораблі,
Але не твої.
Ти прибула у Стокгольм,
Де всі місця знайомі,
Належать тобі.
Відчуваєш тривогу,
Віриш, що вона мине.
Не слухай нічо і нікого,
Слухай мене.
Вдома голос почутий не завдасть тобі ран,
У всіх твоїх сценах винні слова.
Не шукай собі гори, не перепливай моря,
Повертайся додому, туди, де я.
4
0
157
Поїзд ''Якщо''
Пообіцяй мені,
Що не будеш плакати,
Коли я поїду.
Пообіцяй, що стоятимеш
В прохолодній водоймі
Нашого літа.
Пообіцяй що, приїдеш до мене,
У гості, в обійми.
А коли стихнуть рими, пісні,
То обіцяй, що напишеш нові мені.
Пообіцяй, що будем за руки ходити на зупинках,
На тротуарах і площі нашого міста.
Пообіцяй, що зима—
Це тепла пора,
Коли зустрілися в кафе
І не знайшли собі місця.
Пообіцяй—чекати,
Поки я приїду з-за кордону,
Коли перетну межу
І зможу нарешті тебе цілувати.
Пообіцяй мені, що будеш сміятись,
Коли я не принесу тобі парасольку.
Пообіцяй, що твої сльози—
Це твоя радість,
Коли відчуєш моє тепло.
Пообіцяй, що невідоме пройдемо разом.
Пообіцяй, що ''кохати'' пройде через ''будь-що".
Пообіцяй, що зустрінеш одразу,
Коли прибуде поїзд ''Якщо''...
2
1
135
Наказ
Я не знаю де я зараз,
Чи стою позаду,
Чи вже виконав чийсь наказ.
Я втомився чекати,
Чекати тут, у черзі.
Я чекаю, сподіваючись
Знайти за чим гнався за всі межі.
Я не готовий відпускати,
Тому що занадто багато вже втрачав.
Я відмовляюся чогось бажати,
Але в черзі таки довго стояв.
Стріляв у небо тими бажаннями,
Але тоді застряг на землі.
Я можу не спати днями,
Якщо ти накажеш мені.
Я можу затримати подих,
Можу прикусити свого язика,
Я можу підробити усмішку чужих,
Лиш накажи, бо я вірна людина.
Слова у голові будують свою архітектуру,
Вони мене руйнують зсередини.
Твої накази змінюють мою літературу,
А я піддаюся мов мішок пилини.
Я думав, що зможу після цього літати,
То чому ж тоді я втонув?
Я ніколи не зможу дізнатись,
Чому це падаю вниз,
І приземлення так і не відчув.
Лиш відчув, як холоне моя кров,
Коли падаю униз.
Пронизливий вітер у груди ввійшов,
Чи то охоплює холодний бриз?
Не знаю де я зараз,
Чи досі в черзі виконувати наказ,
Чи впав униз,
Де втратив нарешті той наказ.
4
0
188
Як оточення
Тепер не потрібні навіть слова,
Я засинаю в самотній кімнаті.
Мова чиясь для мене німа,
Не чутна і небачена.
Чи варто сховати,
Чи знати напевно,
Що кохання–
це найкраще спасіння.
І все те даремно,
Що не про любов,
Бо ми мріємо знати куди хто пішов.
Уламки фраз лізуть у голову,
Вони збереглись недбало й невдало.
Не чутно нічо про нашу розмову,
Спіткало її лихо, зачинилось тихо.
У інших масштабах видно,
Як тут темно і світло.
У інших світах все зрозуміло,
Що я мав би тебе відпустити.
Що мав підписати тобі злочин–
Викрадення мого серця
За кілька хвилин.
Але ти траплялася мені як оточення
Базмежну кількість разів.
5
1
157
Не живий
Це не життя,
Я не живий,
Це все брехня
Оповила світ черговий.
Ми всі однакові,
Самотні, налякані.
Чи хтось коханий?
Чи хтось вже п'яний?
Чи хвилюється хтось?
Чи хвилювалися вони колись?
Достатньо чи недостатньо бути ідеальним?
Я намагався написати свою ідеальну історію,
Я працював днями й працюю ночами,
Аби довести, що маю свою ідеальну траєкторію.
Бути пробаченим чи мати славу?
Я просто заламана людина.
Я мав від коханої каву,
Але тепер боюсь, наче мала дитина.
Шукаєте кохання?
Але ми всі в кайданах.
У нас все виникають дурні запитання:
Чи будемо у своїх океанах?
В серцях коханих?
Чи у днях п'яних?
Якби подивитися в глибокі очі,
Я б втопився без вагань одразу.
Я покажу колись всі свої погані сторони,
Якби ж ви відчули найтемнішу мою фазу.
Утекти чи прийняти правду?
Або може я вже такий?
Мій світ не з доброго складу,
Я втечу, бо вже не живий.
5
3
154
Не білі
Ти сказав, що знайшов собі когось іншого,
Я молилася, щоб це була просто брехня
І сказала ще раз ''люблю'' для єдиного,
Але закінчилося моє щасливе життя.
Це те, що ти справді хочеш,
Щоб я не відчула в тобі свого дому?
Те, що ти твориш–
Це кінець всьому.
Ти сказав, що хочеш лежати на траві з кимось іншим,
Я сподіваюся, це не прощання,
Але я не можу не запитувати,
Що сталося з нашим коханням?
Що пішло не так,
Щоб померти назавжди і зникнути?
Ти забрав повністю мій кістяк,
Аби просто викинути.
Твоє кохання давно охололо,
Перебуваючи в іншому тілі...
Я тепер граю на фортепіано,
Де клавіші чорні, не білі.
7
1
104
Подарунок
Плювати хотіла на цей світ,
На граматику
Й вимову,
Коли очі бачили бодай твою тінь–
Серце стукало невимовно.
Я шукала терміни в книжках мудреців,
Щоб описати почуте тобою,
Щоб сказати:
—Як мені бути собою?
Коли ти–мій Львів,
сенс всіх моїх днів.
При мовчанні
Десь гасне сонце,
Але в нас це просто вічний погляд в очі.
В нас є своє віконце
І йому не потрібно, аби палали всі ночі.
Байдуже, як невпевнено це виглядає,
Я ніжно,
щиро
Дивлюся,
сміюся.
Хай там як, але час недаремно
Дарує нам ще одне літо.
~•~•~•~•~•~
26.07.2023
~•~•~•~•~•~
5
0
132
Забуті мрії у темряві кохання
У співавторстві з @Victor_Grey
~•~
~•~
~•~
~•~
~•~
Непередбачивши твої стіни,
Я сам став в їхньому полоні.
А тепер з мого серця лиш руїни,
Молюсь до Бога і кохання благаю, склавши долоні.
Я жив би спокійно,
Якби одразу зрозумів про твої ''дракони''.
Викинула мене з свого життя граційно,
І я не звикну до цієї темряви.
Зрадливі почуття серце твоє огорнули,
Мої думки, кохання, мрії і бажання - все забрала у полон,
Шви кохання тихо і болісно тріснули,
Досі сподіваюсь, що це все жахливий сон.
Очі твої, колись такі ясні,
Тепер сумні та втрачені...
Все відбулося так швидко, ніби уві сні,
Почуття наші були тобою страчені.
Уже зносить горизонти,
В моїх зіницях потоп.
Як я міг охороняти не ті фронти?...
Ти сказала моїм почуттям ''стоп''.
За твою прихильність тепер долати гори не слід,
Я горю в пеклі не день, і не два.
Ти пішла за ним услід,
Замовчавши, ти забрала всі наші дива.
Біль у грудях сильний і важкий...
Пекло спалахує, не знаючи своєї межі.
А пам'ятаєш мій перший крок боязкий?
А зараз ти зруйнувала всі вежі.
Я втратив віру, втратив я надію,
Втрачаю себе у цьому я світі,
Про кохання більше й говорити не смію,
На своїй ти літаєш кохання-орбіті.
Я би сховав тебе зараз від усіх
В своєму осінньому пальто.
Тепер це гріх,
Бо не я твоє вино.
Тебе везуть нові вагони,
В нові міста, в нове життя.
Ти проживеш нові сезони
Без мого надмірного ниття.
~•~•~•~•~•~
26.07.2023
~•~•~•~•~•~
5
0
117
Між пеклом та раєм
Вже пройшло купа літ,
А я все блукаю між пеклом та раєм.
Здається, я досі стрічаю тебе біля воріт–
Це вхід у чистилище, в якому перебуваю,
називаю ім'я твоє на весь Білий Світ.
Поки зникла із твоїх бажань,
Поки стала для тебе чужою,
Я загубилась між пеклом та раєм,
Між волею та полоном.
Поки снитись ще будеш,
Я горітиму в пеклі,
Поки кликатиму тебе,
Буду янголом в саді.
Але в забутті ті сни і думки,
Коли випиваю.
Я в і раю, і в пеклі–
Це моя межа, допоки тебе там стрічаю.
~•~•~•~•~•~
Моїм натхненням стала @Rousi_Rey
~•~•~•~•~•~
6
1
176
Йди ними
Маєш вміти лишитись
І вміти піти,
Більше нічо не потрібно.
Лишившись–зможеш знайти,
А піти–завжди встигнеш.
Пройдеш замало–не побачиш кінця,
Хоч ''фініш–це, по суті, старт '' Ліни Костенко.
Почати завжди складно,
І ти права,
Що наважившись, ти таки досягнеш кінця.
Ця тема для філософів,
Для поетів, мандрівників.
їхні цитати не поза контекстом.
Кінець і початок мають свої дні,
А ти все йди ними утерто.
4
0
135
"Це той, хто полюбить тебе"
У свівавторстві з @Rousi_Rey
~•~
~•~
~•~
~•~
~•~
Ти маєш значення
коли завмираєш.
І хоч би на мить мені хтось розповів
Про таке неохайне і безталанне,
Але мною кохане
Із безліччю мрій.
Ти маєш значення
коли падаєш зі скель.
Ти ж бо метелик моїх почуттів,
Що виринає з таємних печер
Із вогником на крильцях–
Фарбою ніжних слів.
Твої очі горять немов зоря у вогні,
А уста такі несамовиті,
які бодай торкнутись хочу,
Хочу впасти в безодню,
У твої ніжні і міцні обійми,
Попасти у пекло з тобою
Райські вогні мерехтять у серцях,
А мій метелик сидить на грудях.
Ти ж бо в моїх ледь закритих очах
Виринаєш мов легка піна,
Що клубочиться в моїх обіймах,
Така легка і морська–
Пристань моїх спогадів,
Вічних снів, моя надія.
Твій образ постає з нікуди,
А голос лунає в далечину,
Там за полями я зустріла тебе,
Довго не змогла покохати,
Серце закам'яніло до всіх,
Але до тебе відкрилося знову—
Ти розтопив його своїм вогником.
Маршрутка від тебе
Тепла водойма літа,
Аромат твоїх парфум
Загубив мене серед міста.
Каруселі любові:
Муза чи Квітка?
В першій набираюсь натхнення,
А в другій насолоджуюсь сьогоденням.
~•~•~•~•~•~
24.07.2023
~•~•~•~•~•~
6
0
127
Шість літер (продовження до вірша ''Закохатися б двічі'')
Я закохався в архітектуру твого тіла,
Закохався в лінії твого обличчя,
В його зміни:
Коли плачеш і смієшся.
Я люблю музику твого голосу,
Його вібрація не дає мені спочинку.
Обожнюю твою косу,
І через ту пропустив зупинку.
Я закохався в танець твоїх рук,
Коли ті переплітаються мені на шиї,
Люблю смак вишневих губ,
А смак душі твоєї ще більше.
Я закохався в аромат твоєї шкіри,
Не в парфум Dior чи Gucci,
А ніжну, таку гарячу шкіру,
Схожу на пахощі вулиць літа.
Я п'янію від погляду твоїх очей,
Що дарують квіти ночі,
Люблю дивитись,
Як під впливом місячних зорей
Дивишся мені прямо в очі.
Я закохався в грацію твого силуету,
В ходу, спокійний рух.
Я закохався по секрету,
Але не терплю цих розлук.
Я п'янію від твого імені,
Хоча воно досі мені незнайоме.
Я називаю тебе шістьма літерами,
І тоді твоє ім'я відоме.
~•~•~•~•~•~
21.07.2023.
~•~•~•~•~•~
4
0
160
Америка, Європа
В кожній хвилині є мовчання і крик,
Ми з тобою із різних світів,
Припустимо я–Європа,
А ти–Америка
І між нами по океану всього лиш 5 днів.
Припустимо я–вода,
Ти–земля,
на якій я пливу.
Навіть якщо сонце змусить мене перетворитись на пару,
Я повернусь до тебе: випаду дощем із хмари.
Припустимо в наших словах є загадки,
В них і тепло, і добро.
Припустимо я є зло,
А ти мій янгол, який малює початки,
Змушуєш мене розкривати загадки.
Між нами лунали війни,
Пролітали кулі навмання,
Ти знаходишся в іншому світі,
Але я бачу тебе із свого вікна.
Любити, кохати тебе божевільно,
Торкатись твого імені, тіла.
Так божевільно, незрозуміло:
Між нами хвилиною
фраза бігла:
Америка:
-Єдиним живу і млію,
Європа:
-Кохану обійняти волію.
5
0
138
Закохатися б двічі
Я розгорну тебе, як книгу,
Почну писати твою історію на пергаменті.
Спочатку намалюю, як здалеку ти спиш
Із каштановою стрічкою на обличчі.
Тоді почну падати тобі в обійми,
Благатиму поцілунками залишитись навік.
Раз за разом затискаючи у своїх грудях,
Не віддаватиму частинку свою людям.
Якби ж ти знову зійшла тими сходами,
Якби ж я міг закохатися в тебе вдруге,
І хочеться танцювати в двох на вулиці
Наче поглядів, спрямованих на нас, не існує.
Я розгорну себе, як книгу
І подарую тобі всі епізоди.
Малюй долонями мені узори,
А я охоплю сотні миль, аби хватило полотна для них.
Почну писати твою душу,
А ти пиши мені мою,
Адже тільки твоїм рукам я корюсь,
А губи твої, як акварельне море–я в них топлюся.
Якби ж ти знову йшла тими сходами
В тому самому пальто—
Я б закохувався знову й знову
У сапфір, блакитний погляд.
Ти сказала закрити кароокий дух,
Не дивитися униз.
Тоді я відчув твою лагідну душу
Лиш одним дотиком руки.
Хочеться танцювати в двох на вулиці,
Не чекаючи музики чи дощу,
Не чекати десятої години ночі,
Аби поцілувати акварельні губи й намальоване полотно.
Якби ж я міг закохатися двічі–
Мені б і того було мало.
Навіть сотні разів—
Їх не достатньо.
Ті шість літер, які я перед сном щодня промовляю
Ллються до тебе мов мед.
Якщо поруч тебе немає—
Я пошлю згадку про наш силует.
Говоритиму: К О Х А Н А
І твої фарби в мені оживають.
А коли ти звернешся до мене—
Я відчую, як твої губи мене кохають.
17.07.2023.
5
0
123
Крила
Я стерла свої крила об тебе,
Летіла у небо з вибухом мрій.
Тепер я мовчу і не знаю де небо,
Лиш згадую спокій, що був там, у нім.
Скільки хотіла я здатись,
Стільки й зупинялись мої дні.
Я втомилась не літати,
Тепер порожнеча в моїй голові.
Чи народжуся я з попелу знову?
Чи можливо буду як сніг?
Летіти б мені угору,
Не бачити власних снів.
Я стерла свої крила об тебе,
Бігла крос за тобою.
Я втомилась жевріти
В пустоті, аби здаватись живою.
Втомилась в іншій реальності жити,
Втекти б мені в небо прозоре, як лід.
Я завжди тебе безмежно любила,
Безперервно присвячуючи тобі вірші.
13.07.2023.
6
2
183
Будь мені кимось
Будь мені кимось
З ночі до ранку.
Будь мені сонцем,
Бо зірок так мало.
Будь мені місцем,
Де можу дрімати.
І в снах, і в надії
Тебе буду шукати.
Будь мені раєм,
Щоб руки не тремтіли,
Щоб серце співало
Із піснею мрії.
Будь мені янголом
З крилами сил,
Будь мені вітром,
Щоб злетіти у вир.
Тебе огортає красива душа,
Поділись зі мною мила моя.
Ти моє серце, тільки моє.
Будьмо як місяць і сонце, що зараз встає.
26.05.2023.
6
3
279
Щось забуте (продовження)
Їм не поталанило опинитися в омріяному місці, в омріяний час,
Але гра на сопілці
Їхній ідеальний романс.
Вони не дивились ані в небо, ані у землю.
Лиш перед собою погляд тримали,
Аби тішитись коханій,
Аби тонути в романі.
Ця мелодія була протяжна,
Наче цівка меду, що ллється із глека,
Мов танець завів до човна,
До білих баранців,
Що заберуть у моря.
06.07.2023.
5
0
149
Щось забуте
Щось забуте у небі ще спить,
Ранки п'янкі від вина,
А пальці вщент розбиті,
Як осколки з вікна.
Щось забуте, старе, як касети,
Вальс на драмі новій,
Танцювали вони як кларнети
Спішно, дзвінко мимовіль.
Щось забуте голубило погляд,
Мов осоння ніжило рай,
Тільки та клята дорога
Вибиває цей шрам. Нехай.
...Бо забуте горіло в тих перестрілках,
Кулі охоплювали рани,
А вони танцювали на сопілках,
Щоб забути час, хибні плани.
ОСО́ННЯ
Незатінене місце, що освітлюється та обігрівається сонцем.
06.07.2023.
4
0
159
Пішаки
Ми точно як оті солдати,
Пішаки у чиїсь грі-
Вірні до сліпоти,
І їм полум'яні мечі.
Тією вірою вбиті тисячі-
Тисячами й полягли в грунти.
Рвуть піснí серце матері
Ті беззбройні пішаки.
Руки батька чорні, мов згоріла плоть,
Шість годин горіла його кров.
Роками віра гробить
Пішаків із сотнями мов.
Ми точно як оті солдати,
Що вірять у святих.
Кричать бездушні, гудуть гармати,
Кати чекать змучених, сліпих.
Плекати б віру тим солдатам
Не у людство, а в боротьбу.
Наказ ''верхні'' роздають: страта
безчесному рабу!
...
Тисячами гинули у сліпоті,
Йдучи навпомацки у темноті.
Вірили вказаній меті
Пішаки беззбройні у чиїсь грі.
11-18.04.2023.
5
0
245
Маска
За цією красою
Маленьке серце розбите
І ти вже не є собою,
Бо навіки серце закрите.
В тебе посмішка вдень,
А сльози у ночі,
Душа залита дощем,
Від неї загубили ключі.
За цією красою
Ховається лагідне створіння,
Однак не стати тобі собою,
Допоки мучать тебе сновидіння.
І місяць не такий вже гарний-
За хмари ховається весь час,
І вітер не такий вже крилатий,
Мов розчинився біля нас.
Скоро зовсім впаде ця краса
І по-котяться сльози рікою,
А стануть вони як роса
І будуть мовчазні як ніколи.
Ти подивишся вгору на птаха
І також захочеш літати,
І настільки душа не крилата
Воля не дасть тобі лати.
Тобі все до душі,
Але скільки у ній ножів.
Тобі все по душі,
Бо чуєш безліч голосів...
За цією красою
Маленькі ручки холодні
І не стати тобі такою,
Як колись була в будні.
Велике серце за цією красою
Хоче літати вільно, як всі
Воно навіть не плаче кров'ю,
Будуючи стежку на дні.
8
0
179
