Як оточення
Керол
Тепер не потрібні навіть слова, Я засинаю в самотній кімнаті. Мова чиясь для мене німа, Не чутна і небачена. Чи варто сховати, Чи знати напевно, Що кохання– це найкраще спасіння. І все те даремно, Що не про любов, Бо ми мріємо знати куди хто пішов. Уламки фраз лізуть у голову, Вони збереглись недбало й невдало. Не чутно нічо про нашу розмову, Спіткало її лихо, зачинилось тихо. У інших масштабах видно, Як тут темно і світло. У інших світах все зрозуміло, Що я мав би тебе відпустити. Що мав підписати тобі злочин– Викрадення мого серця За кілька хвилин. Але ти траплялася мені як оточення Базмежну кількість разів.
2023-07-31 16:56:58
2
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Керол
Щиро дякую 💕
Відповісти
2023-07-31 17:01:53
Подобається
Інші вірші поета
Замінила мені кров Додому Америка, Європа Крила
Інші поети
Jasmin Robledo
@jasmerrrn
Schüra
@shura_smit
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4037
Намалюю
Вікторія Тодавчич
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2007