Я хочу і мушу...
Диана
Я хочу і мушу заткнути всіх, Щоб розум не чув їх слова. Не чути ні машин, ні доріг, Бо лише я собі та голова, Що керує своїми думками, Стримує свої пориви люті Титановими кайданами, Що навіть на ноги взуті. Зайвих емоцій не дозволю, Жахливо то і небезпечно. Випустити все на волю? Я пожалкую, безперечно. (23:00_15.12.2021) Дуже давно не писала і взагалі перестала тим займатись, але цього вечора вилізло оце. Далеко не досконалий.
2021-12-15 21:08:26
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Володимир Мельник
Мені вірш сподобався. Почитав би і ще щось))
Відповісти
2021-12-17 16:47:54
Подобається
Диана
@Володимир Мельник ого, дякую🥺
Відповісти
2021-12-17 16:49:16
Подобається
Інші категорії
Для підлітків Історичні Вірші в прозі Пейзажні Соціальні Поеми
Інші поети
_darishka_
@_darishka_
Ай
@bisovadivchina
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
Юлія Богута
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5514
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4623