Dialogue entre Soleil et Lune
Un jour les larmes argentées de l’astre céleste parvinrent jusqu’à son homologue doré. Le Soleil alors demanda à sa petite sœur la Lune les raisons de son infortune. — Je suis un mauvais présage. J’apporte la noirceur et toutes ses peurs. Les gens, quand ils me voient, se retrouvent confrontés à eux-mêmes dans la solitude de la nuit. Ils se sentent vulnérables, et loin de toutes les pressions qu’ils ont à subir pendant le jour, leur coquille se fissure pour ne laisser alors place qu’à l’être imparfait qui caractérise l’homme tandis que vient l’heure où ils laissent leurs failles sortir. De fait, chaque personne voit l’arrivée du soir d’un mauvais augure, comme l’heure où les masques tombent pour leur faire voir ce qu’ils parviennent à cacher en se fondant dans une masse la journée.  — Au contraire, mon amie, tu es un sage. Mon rayonnement leur apporte une joie illusoire. Ils prennent ma lumière pour la leur en la faisant à tort le reflet de leur cœur. Ma lueur les induit en erreur ; ils me font le symbole parfait du bonheur sans parfois se douter que ma splendeur n’est qu’un leurre. Je les aveugle, je les trompe, je guide faussement leur pas, sans qu’ils ne se doutent une fois qu’ils ne seront authentiques qu’une fois leur vérité trouvée auprès de toi.  — Comment pourrais-je te croire ? Toi qui brilles de ton propre éclat alors que le mien n’est que ton miroir. Je ne scintille pas pour moi-même, et sans ta lumière, je ne serais qu’un astre bien plus sombre encore. Ta chaleur est ce qui me nourrit. Elle est ce qui me découpe dans la nuit et me donne une existence à leurs yeux.  — Mon éclat aveugle les gens, au point qu’ils ne voient plus mes défauts. Toi au contraire, tu te montres telle que tu es et tu les confrontes à ce qu’ils sont. Face à toi, il n’y a plus de mensonge, aucun subterfuge ne subsiste. Certes, je t’illumine pour te révéler à leurs yeux, mais si mon éclat se cache de toi, cela ne voudra pas dire que tu n’existes pas. Tu es toujours la même, illuminée ou ombragée. Ta présence ne pourra jamais être niée ; alors plutôt que de la refuser, les hommes devrait l’intégrer à leur identité. Ce qui leur fait si mal, c’est de devoir s’accepter même lorsqu’ils n’ont plus d’artifice pour les cacher. Seuls les hommes les plus avisés ont su faire de la Lune leur plus grande alliée. Ceux-là ont compris le secret du monde.  — Tu fais de moi un astre de la sagesse, alors qu’à côté de toi je ne suis que jeunesse… — Malgré tes croyances, tu as de ton côté l’innocence. Tes expériences guideront tes pas pour te révéler le sens de ton existence. Va, toi qui penses être cassée sans avoir même encore eu le temps de découvrir qui tu étais, ne sois pas si dure envers toi-même. Tu as encore bien le temps pour apprendre à briller seule dans le ciel comme moi. Mais en attendant, n’oublie pas les milliards d’étoiles qui dansent à tes côtés chaque nuit. Elles sont autant d'alliés que l'univers a mis à tes côtés. Ces étoiles sont des messagers sur ta route qui te mèneront à ta vérité sans aucune déroute. 
2021-06-05 12:31:44
3
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Sakura
Quel plaisir de retrouver ce joli poème ici ❤
Відповісти
2021-06-05 12:33:49
1
EightNoAme
@ Sakura Merci ma Saku ❤
Відповісти
2021-06-05 12:36:54
1
Схожі вірші
Всі
Недоречне (UA)
жодної коми читай як хочеш бо мені байдуже я поет *** я поет тож спалюй все що було до мене минуле — нікчемне бо не існує я поет головний поціновувач твоїх забаганок пізнаю тебе і настане ранок коли ти більше не знайдеш ні мене ні моїх речей я поет тож закохаюсь у самий недоречний час з'явлюсь на твоєму порозі, увімкну джаз і спробую залікувати усі твої рани внутрішні відкриті або навіть рвані а потім просто видалюсь геть бо так хочеш ти я поет тому в мене жодної причини запам'ятовувати якісь адреса там де я був — мене не знайти хіба ж то не у тому краса? тому ми ніколи не програємо це знову я поет тож запитаю тебе про улюблену каву останню прочитану книжку і від чого у тебе безсоння я поет тож можеш відкрито про усі емоційні безодні я поет обожнювач невиконанних клятв що випливають у безмовні драми де слова вже до чорта до рами але потім відбиваються у твоїй голові голосами і не дають спокою я поет тож жонглюю цими дарами може маю талант від народження а може пишу від суму ночами я поет тож наповнюйся моїми речами поглинай мої всесвіти сьогодні за дешево а може і даром проти не буду я поет тож з головою пірнаю у смуток рахую зірки поки ти рахуєш добуток і відчуваю себе трохи інакшим от і все я знаю що ніхто нікого вже не спасе я поет тож ігнорую усі застереження пропускаю крізь себе всі твої твердження не замислюючись чи є в них хоч крихти правди бо я маю себе мені потрібно мати я поет що ніколи не підвладний течіі бо нічий ігнорую навіть свою самобутність бо вона маленький ручій і взагалі — вода повірю у щось — прийде біда я поет тож хочу — не ставлю коми а хочу — увійду у кому в надії зануритись у інші світи якщо загубиш мене то просто зітри із себе бо десь там мені краще я поет тож іноді благаю вимкнути сонце щоб настіж відкрити віконце і насолоджуватись темрявою зовні і у середині себе не хочу нічого світлого відійди від мене я поет тож насолоджуйся мною поки я поруч поки мені є що тобі розповісти бо я прокинусь і захочу залишити все без єдиної вісті я поет з вічно холодними блідими руками цілую тебе своїми губами с присмаком відчаю і зеленого чаю я поет я ніколи не закінчую тому не програю ні тобі ні життю я поет тож зривай з мене одяг але ніколи не побачиш роздягнутим в мене є шкіра та купа дивних сенсів що дуже стягують та з яких я не можу вирватись ти не допоможеш я поет з дуже поганим кровообігом та в цілому з втомленим виглядом можеш слухати мене або ні: мені все одно не стати прикладом у поезії хоча марную на це вже не перше життя і вічно забуваю на чому я зупинився і чому не зупинилося серцебиття але все одно продовжу розкидувати тут занадто недоречні речі ... тому нагадай я вже казав тобі, що я поет, до речі?
46
5
1098
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3168