L'art sanglant

Élodie

Regardez, ce petit village ! Regardez, la maison là-bas ! Entourée de feuillage, Une femme vit à l'orée des bois Elle avait une passion pour la peinture Reproduisant tout avec fidélité Cette jeune femme, douée de nature Vivait seule, sans le moindre fiancé Un jour d'orage, pourtant La peinture rouge vînt à manquer Voulant à tout prix finir le tableau chancelant Elle courut au village afin d'en prendre mille dosées La petite ville fut rayée de la carte Par un bout de pinceau rouge écarlate Une fois son œuvre achevée À qui l'artiste allait-elle la montrer ? Elle courut à la ville voisine Cette dernière devint fantôme Laissant derrière elle de l'encre de Chine L'artiste voulant peindre les yeux d'un homme Bientôt, le continent Australien Fut très rapidement coloré Pourtant du centre surgit soudain Une toile de toutes les couleurs tachée L'artiste ? Introuvable ! Maudite soit-elle ! Qui aurait songé qu'une femme si frêle Puisse décimer autant de vies pour l'art ? Son tableau ? Elle n'est jamais revenue le voir...

2020-10-17 22:33:29

2

0

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12490

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2388