L'art sanglant

Élodie

Regardez, ce petit village ! Regardez, la maison là-bas ! Entourée de feuillage, Une femme vit à l'orée des bois Elle avait une passion pour la peinture Reproduisant tout avec fidélité Cette jeune femme, douée de nature Vivait seule, sans le moindre fiancé Un jour d'orage, pourtant La peinture rouge vînt à manquer Voulant à tout prix finir le tableau chancelant Elle courut au village afin d'en prendre mille dosées La petite ville fut rayée de la carte Par un bout de pinceau rouge écarlate Une fois son œuvre achevée À qui l'artiste allait-elle la montrer ? Elle courut à la ville voisine Cette dernière devint fantôme Laissant derrière elle de l'encre de Chine L'artiste voulant peindre les yeux d'un homme Bientôt, le continent Australien Fut très rapidement coloré Pourtant du centre surgit soudain Une toile de toutes les couleurs tachée L'artiste ? Introuvable ! Maudite soit-elle ! Qui aurait songé qu'une femme si frêle Puisse décimer autant de vies pour l'art ? Son tableau ? Elle n'est jamais revenue le voir...

2020-10-17 22:33:29

Інші вірші поета

Attente Données de larmes Ce qu'il veut La punition musicale

Інші поети

Яна Шинко

@yana_shinko

lys

@plusbleuquetesyeux

Віка Танчин

@nichna

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

2609

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

1744