Multimasque

Élodie

Dès que mes yeux s'ouvrent Je pense à ton autoportrait Qui mérite d'être au musée du Louvre Tellement il est bien fait Lorsque je pars pour le collège Je met mon masque neutre Je rêve du beau blanc neige Qui ornait ton t-shirt Une fois assise dans le bus scolaire Je plonge dans l'écran de mon portable Je met mon masque à tout faire Mais tu restes absent sur la table Les grilles du collège m'ouvrent leurs bras Résignée, j'y cours, j'y vole Je met mon masque de folle Mais c'est difficile sans toi Quand je rentre à la maison Je met mon masque d'enfant rebelle Seul toi peut me faire entendre raison Tu es mon soleil, mon sourire, mon ciel Puis quand le soir tombe enfin Je met mon masque souriant J'oublie ce qu'il y aura demain Où que tu sois, le soir, je t'attends... ---END---

2020-10-13 04:29:38

Інші вірші поета

La folie de la jeunesse Le goût des larmes Le pire châtiment L'art sanglant

Інші поети

Марія Балянт

@mariya_balyant

Стефанія

@Rusanna_Vognuk

Діана

@RusalDi

Схожі вірші

Всі

Тишина ночного неба

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот

3792

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12678