Змінити
І все одне й те ж саме Уроки, люди, дні. Напевне думаєш щось міняти? Але чомусь не міняєш ти. Кожен день одне й теж саме Телефон, години, думки. Є бажання щось міняти, Але не міняєш ти. Та встань вже! Досить цього! Відкинь телефон в інший бік. Знайди своє хоббі, І займися ним, І все чого бажаєш ти Мрій, думай, бажай І ти зможеш поміняти. Читай, танцюй, співай Або займися спортом ти. На світі багато чого є, І ти це можеш зробити. Просто встань і почни, А дальше іди до мети. Але чомусь не встанеш ти, Не підеш до мети. Не поміняєш, не забажаєш, І залишиш все як є. Зараз все одноманітне, Телефон, мрії, думки. Забули про свої мрії, І про все що бажали ви. В дитинстві ляльки, друзі і двір А зараз телефон В дитинстві веселі, щасливі всі дні А зараз сірі й сумні В дитинстві хотіли принцами та принцесами стати, А зараз ми навіть не знаєм, Чого хочемо ми. Хочеться мені вже щось змінити, І я буду намагатися міняти! І ти встань, поміняй життя, І воно стане лиш кращим.
2021-03-28 16:56:06
10
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Анна Фролова
Можно смело сказать, что этот стих описывает 21 век. Стих мне очень понравился, впрочем, все твои стихи замечательные)😉😁
Відповісти
2021-03-28 17:25:30
1
Емілія Грін
@Анна Фролова дуже приємно 😉😊
Відповісти
2021-03-28 17:49:47
1
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
12970
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12000