Chains Of Colonialism
With hands full of weapons, they came. Marching like a legion force, With whips and claws, To ensare the shaft of the dark minds, With rain of traps across africa, Africa, a sacred land, Africa, a priceless jewel African's pride longed for by imperialists, Her integrity soaked in wolves clothing, Pierced in the blood of the innocent, Bloods of the deprived, Innocents ones in the clothes of the guilt, Citizens of insignificant, The insignificant to the colonial masters. Citizens allegiance forced to alien crest, Crest of slavery, of exploitation. Dominating the land owners, Of resources in owned nations. Slaves of past civilization, Of ripped culture, Culture of fragmented heroes, Fragmented fate of the people. People with no sweet anthems, Of no pledge for freedom. Lyrics of patriotism i will write, Hymn of solidarity i will reaherse Psalm of freedon i will sing, All to defy injustice, To appease the oracles of colonialism. Colonialism in the name of its ancestors... to make Africa a better one. . Thomas Oluwatosin © Fearless Lines
2021-06-18 08:04:21
1
0
Схожі вірші
Всі
Пиріг із медом (UA)
Крокуй до раю, крокуй до мене. Гаряча кава, пиріг із медом. Або якщо забажаєш — ромашковий чай. Приходь до мене. Будь ласка. Приїжджай. Крокуй до двері, а я у чашку відріжу лимона ломтик. На столі — пиріг із медом, а мені найсолодший твій дотик.
79
19
2494
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11282