"До початку моїх тренувань залишається ще чотири дні, це добре. Цікаво чи Саша впорається з завданням чи знайде інше приміщення, або взагалі відмовиться від цієї ідеї мене вчити, - думала Ліза і збиралась в школу, вона накинула портфель на плечі, взула кросівки й почала бігти на навчання, - Вчора день було дивна подія, він поцілував мене в щоку. Може я йому подобаюсь? Але ні, не думаю, напевно він просто хотів пожартувати наді мною. А навіть якщо і подобаюсь це не має ніякого значення, бо він мені ні. Я ніколи не стала зустрічатися з таким хлопцем."
-Привіт, Лізо,- почула дівчина здалеку, вона обернулась, щоб подивитися, хто ж це обірвав її думки. Вона побачила перед собою Діму, він помахав їй рукою і поглядом показував, щоб вона до нього підійшла.
-Привіт, - перелякано сказала дівчина, що тільки крутилося в неї в голові в цей момент:"Ааааа, він сам зі мною заговорив, на вулиці, що йому казати? Він так вперше сам заговорив з нею на вулиці наодинці."
Він запитав, що у неї нового і чи вона впоралась з завдання з літератури, яке їм задавали. Ліза не відповіла нічого і між ними повисла напружна тиша, вони почали рухалися в сторону школи.
" Чорт треба найти тему для розмови, так про, що з ним поговорити. Може сказати, що він мені подобається? Ні, це буде безглуздо. А, можливо запропонувати кудись піти? Теж не дуже варіант, "- Ліза придувала в голові ідеї, які їй здавалися безглуздими й раптом Діма промовив:
- Не хочеш...ну... завтра кудись сходити? Ну...там погуляти? Ну... двох? - в цей момент треба було бачити цього хлопця він і без цього був сором'язливий, а зараз то взагалі. Він дивився на неї і сподівався, що вона все-таки погодиться, адже цю фразу було сказати не просто. Він тижнями готувався запросити її кудись, але ніяк не міг.
-Ти хочеш мене кудись покликати? - дуже здивовано запитала дівчина, він їй подобався, але вона не думала, що вона йому теж.
-Ну...так. Якщо ти не хочеш, то не треба, я все розумію. Вибач, що потурбував, - сказав Діма в по ньому було видно, що він хоче провалитися крізь землю. Він вже збирався іти, але Ліза взяла його за лікоть, усміхнулася і сказала:
- Ти не так все зрозумів, я просто здивувалась. Звичайно, я згодна піти з тобою прогулятися, - сказала дівчина і якраз продзвенів дзвінок, треба було йти на уроки. Першим уроком була література, зараз якраз обговорювали твір Панаса Мирного "Хіба ревуть воли як ясла повні", Ліза читала цю книжку, вона їй сподобалась. Це історія про хлопця, який пішов не тієї дорогою в житті та став розбійником. На уроці обговорювали вчинки Чіпки й на домашнє завдання треба було написати твір роздум про те, чому він став таким.
Поки всі обговорювали тему уроку Ліза думала лиш про одне, про хлопця, який запросив її погуляти та чекала моменту, коли зможе розповісти про це подругам. Вона нарешті дочекалася кінця уроку. Ліза підійшла до подруг і сказала:
- Вгадайте хто мене запросив піти гуляти? - радісно підстрибуючи сказала дівчина.
-Зрозуміло, що той твій залицяльник, як там його звуть? - сказала Катя, задумавшись.
-Олександр, - перебила її Ульяна.
-Не угадали, - кепкуючи сказала Ліза.
-А хто?
-Дівчата ви ніколи не повірите, але мене запросив не Саша, а Діма. Прикиньте сам підійшов і покликав прогулятися. До речі він дуже нервував і я погодилась, - дуже радісно говорила дівчина, тримаючи своїх подруг за руки.
- Ми раді, за тебе дуже, - дівчата почали обніматися, - але як же Саша? Ти з ним порвеш?
-Я ж вам казала, ми з ним не зустрічаємось, тому він не буде проти. Ми з ним просто друзі та й все.
-Надіюсь з Дімою не будете просто друзями.
-Я теж.
- А коли ви з ним йдете гуляти?
- Ой, а цього і не запитала, я просто трохи була в шоку від цього несподіваного запрошення, - сказала розгублено Ліза і додала: - Треба буде підійти до нього на наступній перерві та запитати.
Далі продзвенів дзвінок і дівчата пішли з клас, наступним уроком була біологія і дівчина почала роздумувати над сьогоднішньою пропозицією: "Можливо він пожартував? Якщо подумати логічно у нього не було причин кликати мене гуляти й тим більше він не сказав коли. Напевно це тупий розіграш.
Але хоча він не схожий на людину, яка буде так жорстоко розігрувати інших. Значить, якщо це не розіграш, то я йому подобаюсь або він вирішив просто по дружньому погуляти. Так ще варіанти, він хоче по секрету мені щось розповісти, або хоче, щоб я йому в чомусь допомогла.
Або він знає мою таємницю, а може він теж один з уніатів, ось і вирішив поговорити зі мною без свідків, або взагалі вбити. Він може бути демоном, треба якось зв'язатися з Сашею. Хоча, що я таке дурне думаю, ми з ним однокласники, ми виросли разом і він нормальний хлопець, напевно. Або його тіло зайняв, якийсь демон, або якийсь демон притворяється ним, а він лежить мертвий або зв'язаний в якомусь підвалі.
Все треба перестати думати про це. Якби не знала б про ніякі магічні сили, то б була дуже рада, що мене запросив погуляти хлопець який мені уже давно подобається. Але все рівно перед тим як кудись з ним йти треба поговорити з Сашею і дізнатися, як перевірити чи має людина, якісь магічні здібності.
Хоча якщо він має, то він не людина, як тоді називали тих людей, які мають магічні здібності. Можливо маги, або відьми, ще я чула від Саші, що він казав, що це уніати, але це доволі дивна назва. Виходить, що я уніатка, ну або маг, чи відьма. Це все доволі дивно.
Напевно цей весь світ магії не для мене, я повинна жити нормальним життям, ходити з хлопцями на побачення, не задумуючись, чи цей хлопець часом не демон, або ангел, ну або уніат. Все я вирішила після уроку підійду і запитаю в нього, коли він хоче піти."
Ліза роздумувала ще весь урок, після уроку вона, як запланувала підійшла до Діми й запитала:
- Я хотіла в тебе запитати, коли ти хочеш піти прогулятись?
-Будь-коли, коли тобі буде зручно, мені все одно, можна хоч сьогодні, - сказав хлопець. Ліза почула, як її подруги хіхікають.
-Ні, сьогодні точно не вийде, - розгублено сказала дівчина, вона вирішила, що зустрічі з Сашею, точно з ним нікуди не піде, все може бути. "Треба бути впевненою, що він звичайний хлопець.".
-Тоді давай завтра.
-У мене справи до суботи, швидше піти не можу, вибач.
-Зрозуміло, - сказав Діма та опустив голову. - Якщо ти не хочеш іти так і скажи, я не ображусь.
-Та ні, я хочу. Просто зайнята, чесно, - сказала дівчина й усміхнулась. - Ти не ображайся.
-Я не ображаюсь, просто подумав, що ти не хочеш зі мною йти. У суботу ти чим зайнята?
-Нічим особливим.
-Ну тоді давай в суботу о четвертій зустрінемось.
-Домовились,- вони усміхались і продзвенів дзвінок, почався новий урок. Дівчата розпитували Лізу про що вони говорили з Дімою, але вона не відповідала.
Зараз була самостійна робота з математики й вона не хотіла відриватися від неї. Лізі подобалась математика і всякі розрахунки з числами, тому вона спокійно розв'язувала собі завдання.
Уроки пройшли нормально, після школи Ліза пішла до подруги писати уроки, вони ще пограли на комп'ютері, поговорили, потім вона пішла додому.
У наступні дні все проходило, як зазвичай, деколи вони перетинатися в коридорах з Дімою, він навіть пару разів пропонував її провести додому, але вона відмовлялась, говорила, що в неї справи після школи. Хлопець навіть думав, що він більше їй не подобається, або що вона передумала іти з ним гуляти.
Ось і наступила п'ятниця, а значить сьогодні вона повинна була після школи іти на тренування. Вона прийшла до будинку, витягнула ключі й відчинила залізні двері на вході. Ліза спустила вниз по сходах і відчинила ще одні двері. Коли вона зайшла в кімнату, там її чекав вже Саша.
Він впорався з прибиранням і кімната виглядала цілком нормально. Там вже було світло, яке працювало чудово та освітлювало вже всю кімнату, також більше не було сміття, тепер там ще стояв непоганий диванчик і було трохи меблів.
-Як я бачу ти впорався з роботою, - сказала дівчина і зайшла в кімнату.
-І тобі привіт. Значить будемо тут займатися? - відповів їй хлопець, біля нього лежали два мечі й він поглядом показав на них.
-Давай, Який буде перший урок? Теорія? - вирішила запитати дівчина і тим більше у неї було питання, яке вона хотіла йому задати.
-Так і ні. Перша частина заняття буде теоретичною, а друга практичною. Присядемо, - показав хлопець на диван.
-Значить сьогодні я вже зможу використовувати свою силу? - здивованно запитала дівчина.
-Ні, сьогодні ти ще не зможеш використати силу. Принцип нашої сили полягатє, щоб про неї не дізналися, ні інші люди, ні їх носій, тому її важко пробудити. Для того, щоб її пробудити треба багато тренуватися.
-Але як її тренувати, якщо її спочатку потрібно пробудити?
-Треба тренувати увагу і сконцентрованість, також у нашій силі ключове місце займає фізична підготовка.
-А для чого нам фізична підготовка, якщо ми можемо використовувати магію?
-Не кожне тіло може витримати навантаження від магії, тому важливу роль займають фізична і розумова підготовка.
-І скільки потрібно так тренуватися, щоб почати використовувати силу?
-Це не відомо, у кожного на це іде свій час. Ну я постараюсь як найшвидше тебе навчити. Тому пропоную заняття проводити кожен день по дві години.
-Так не піде! Я взагалі-то навчаюсь у школі, у мене є друзі й своє особисте життя. Я не можу проводити тут по дві години кожного дня. Наприклад, у мене в понеділок контрольна з англійської, коли мені до неї готуватися?
-Можеш її не вчити.
-Ти ж сам кличеш мене в школу магії, яка знаходиться в Англії, а як я там буду без англійської вчитися?
-Англійська входить в курс наших занять.
-Що ти маєш на увазі?
-Те, що однією зі здібностей ангела є знання всім мов, точніше перехід на ту мову, якою розмовляє та людина з якою ти спілкуєшся. Для тебе ти будеш говорити звично для себе, але співрозмовник буде думати, що ти розмовляєш його.
-Ось чому ти так чудово розумієш українську. Через цю здібність?
-Ні, це через це, що я українець.
-Так, які у мене будуть здібності?
-У кожного по-різному, але я думаю, що базові.
-Які?
-Це телепортація, телекінез, зцілення, воскресіння і сферизм. У мене, наприклад, є ще здібність ілюзії, яка не входить до базових. Також можна використовувати ще закляття і вивчати інші здібності, якщо на них буде хватати сил. Наші уроки я хочу почати з вивчення зцілення.
-Чому саме в цього?
-Воно найлегше проявляється, оскільки кожна людина має інстинкт самозбереження, тому скоріш за все захоче себе зцілити. А після пробудження однієї сили інші вже дуже легко вивчити.
-Що для чого треба зробити Порізати палець? - почала сміятися Ліза.
-Ні, для початку будемо тренуватися боям на мечах, а потім вже перейдемо до цього.
-Ти серйозно, для таких сил бій на палках. Ти думаєш, що мене хтось в майбутньому викличе в бій на мечах, зараз вже не середньовіччя.
-Бій на мечах допомагає зосередитися і також тренує фізичну силу, що нам і потрібно. Також я пропоную додати медитацію. Зразу все не вийде. Я думаю можна починати вже заняття,- сказав хлопець і встав з дивану.
-Ще хотіла дещо запитати, - Ліза пішла за ним.
-Що саме?
-Як дізнатися чи хтось біля тебе теж має здібності?- запитала дівчина. Саша взяв ніж зі столу і порізав собі зап'ястя, з рани почала текти кров, але через пару секунд рана сама затягнулась. Він повитирав кров об ганчірку і показав чисту руку, навіть без шраму.
-Все доволі просто, спільним у майже всіх ангелів і демонів є швидка регенерація. Тому так найкраще перевірити чи хтось має здібності. А тепер ходи, я буду тебе вчити бою на мечах.
Води підійшли до мечів. Саша взяв меч і дав його їй в руку. Меч був важкий, не таким як вона його уявляла першим завданням було простояти з ним на витягнутих руках.
-Головне привикнути до ваги меча, щоб потім було легко вчитися і зручно було в бою.
-У якому ще бою з ким я у такий час зможу побитися на мечах.
Заняття продовжувалося, вони почали випробовувати перші легкі прийоми, так продовжувалося півтори години.
-А тепер візьми меч і поріж собі руку.
-Ти нормальний? Для чого?
-Ти ж хочеш навчитися користуватися силою?
-Я не зможу порізати собі руку, у людини ж є інстинкт самозбереження.
-Ладно, - ножем порізав її руку, вона схопила руку і закричала.
-Ти що зовсім хворий? Це ж боляче.
-Тепер зосередься на рані й попробуй зробити так, що вона затягнулась.
-По-перше, я не знаю, як, а по-друге, мене болить рука.
-Нагадай мені навчити тебе терпіти біль, -сказав Саша і почав сміятись, а Ліза намагалася зосередитися на руці.
-Нічого не виходить.
-З першого разу і не повинна, - він забрав її руки й замість них поклав свої, вона побачила красиве голубе сяйво, яке йшло з його рук і раптом біль припинилася. Саша відпустив її руку і передав їй занчірку. Вона повитирала руку і побачила, що рани нема.
-Це ти зробив чи я?
-Я. Але я думаю ти скоро теж цьому навчишся. Провести тебе додому?
-Ні, дякую. Я сама дойду.
-Тоді пака. Завтра на цю ж годину зустрінемось тут, - після цих слів хлопець зник, ніби розстворившись в повітрі, хоча він це і зробив. А дівчина пішла вже знайомою дорогою додому.
Зранку Ліза проснулась і почала вдіватись на побачення з хлопцем, який їй подобається. Вона довго вибирала у чому піти й зупинила свої думки на тому, що потрібно піти як зазвичай, щоб він не подумав, що вона сильно виряджалась. Також вона довго думала, що ж таке взяти, щоб перевірити чи є він людиною. Взяти кухонний ніж було б дивною ідеї та не зрозумілою. А якщо вона візьме лезо він явно її не зрозуміє. Потім вона подумала, що на вулиці достатньо скла можна буде його ніби випадком порізати, або на крайній випадок купити колу в скляній пляшці й розбити.
Вона вже вділась і вийшла з будинку під яким вже чекав хлопець, він теж був вдітий, як зазвичай. Він почав говорити.
-Привіт. Я дуже радий, що ти погодилась.
-Привіт. Я теж...рада.
- І я. Та, - початок їх розмови був дуже незграбним.
-Куди ідемо?
-Прогуляємось десь тут. Або можемо поїхати в центр, або парк.
-Так куди?
-Давай в парк.
-Ходи.
Поступово їх розмова ставала вже більш зрозуміла, але напруга в їх спілкуванні залишилась і нікуди не зникала. Також дівчина думала, як то б перевірити чи він звичайний хлопець. По ньому було видно, що він дуже хвилювався. Ліза голкою проколола йому руку, коли вони присіли на лавку, він раптово закричав:
-Ай, - вона побачила кров на його руці.
-Що таке?
-Здається порізався, але не зрозуміло об що.
Він почав витирати кров. Рана так і не заживала, а значить він був просто людиною і в них поступово почало налагоджуватися спілкування, хоча воно ще було досить незграбним, але вже краще ніж раніше. Вони почали обговорювати фільми й комп'ютерні ігри. Виявилось, що у них багато чого спільного вони сиділи й пару годин про це говорили. Час летів дуже швидко і вона згадала, що скоро їй потрібно буде йти на тренування і що Саша її чекає, а якщо вона не прийде, то він прийде сам сюди й буде важко пояснити Дімі хто це.
-Мені треба буде скоро іти, - сказала дівчина і подивилась на хлопця.
-Тобі так швидко потрібно іти додому? Не можеш попросити батьків погуляти ще трохи.
-Ні, треба іти зараз.
-Я тебе якось образив?
-Та ні, просто потрібно іти.
-Тоді я тебе проведу додому.
-Ні, - ледве крикнула дівчина.
-Чому? - здивовано запитав хлопець.
-Бо йду не додому.
-А куди тоді?
-До репетитора. Я туди деколи...ходжу, - розгублено почала говорити дівчина, хлопець усміхнувся і сказав.
-А туди мені можна тебе провести?
-Туди можна.
-А ти перше підеш додому чи так туди?
-Так піду.
-Без зошита, ручки й всього.
-Та все є.
-З чого репетитор.
-З англійської.
-Зрозуміло тоді пішли.
Дорогою вони ще розмовляли, розмова була цікава і час який вони йшли пройшов дуже швидко. Вони вже стояли під будинком.
-Підемо ще завтра? - почав говорити хлопець.
-Можна. О котрій зустрінемось.
-Давай о першій.
-Добре.
-Ти будеш дзвонити в домофон.
-А так...тобто ні, - почала заїкатися дівчина, хлопець дивився на неї нахмурено.
-Так чи ні?
-У мене є ключі, - дівчина витягла ключі зі сумки, це буде важко пояснити.
-Твій репетитор дав тобі ключі?
-Вона дивна жінка.
-Ааа, тоді іди, щоб вона тебе не чекала, - хлопець не знав як попрощатися, обняти було трохи не доречно і вони дали один одному п'ять і розійшлись.
Ліза зайшла в кімнату, вона світилася від щастя.
-Привіт. Ти мене чуєш? - почав розмову Саша і дівчина здригнулась від несподіванки.
-Ааа, та чую. Привіт.
-Тоді давай зразу приступимо до занять і почнемо з розминки. До речі не дякуй.
-За що?
-За те, що порізав цьому хлопцеві руку.
-Що ти зробив? - розізлилась дівчина і додала вся на емоціях: - Ти за мною слідкуєш?
-Не слідкую, а приглядаю.
-Ти хворий, - продовжила скандалити дівчина і розвернулась до виходу. Хлопець взяв її за руку.
-Стій, я все поясню.
-Давай пояснюй. Як ти знав, де я знаходжусь?
-Це одна зі здібностей ангела. Ми відчуваємо людей, яких захищаємо. А мене приставили тебе захищати. Ти вчора говорила, що хочеш когось перевірити, я переживав, щоб на тебе не напали.
-Чесно? - вже засвоївшись, сказала Ліза.
-І що це за хлопець? - усміхнувся хлопець.
-Неважливо, - сказала дівчина і засмучалась.
-Вроді нічого такий. Ти з ним зустрічаєшся.
-Нумо тренуймося. Тебе для чого сюди відправили? Щоб ти поставив мені тупі запитання?
-Та, а ти в курсі.
-Дуже смішно. Де меч?
-Ладно мовчу. Бери, - Ліза взяла меч в руки й почала розмахувати перед ним, а він почав сміятись. - Я кажу, мовчу.
13