Ми знов біжим...
Fos_siL
Ми знов біжим, спиняємсь, обертаємсь, Стискаєм руки в лихоманці почуттів Шукаєм щастя в відблисках моралі, Чи у глибокім вирі наших снів. Сп'янілі відчиняєм двері страху, І міцно зачиняємо меті. Ховаєм голови і знову-знов тікаєм. Далеко, далі ніж будь-хто колись. І все ж ми знаєм. Завжди. Цілу вічність. Це крутиться у нас на язиці. Це б'ється в нас у серці й постійно, Всередині будує кораблі Якийсь затоне, інший скорить море, Можливо, кожен досягне своєй мети. І лиш коли ти пустиш це пізнання, Побачиш в ньому свóї кораблі. Ми знов біжим, шукаєм щось невпинно, Що завжди сховано у нас, на видноті Ти просто стань, пусти у себе іскри І дай поплисти свòїм кораблі...
2019-12-20 20:05:20
8
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Just_a_kid
Ого він вже на місці
Відповісти
2019-12-20 20:56:29
1
Улянка Імбирне Печиво
Я не буду зараз казати про трохи кульгаючий ритм, бо вірш прекрасний. Якщо його ще таким серйозно-проникливим голосом читати то взагалі вау
Відповісти
2019-12-23 06:41:42
1
Інші категорії
Пейзажні Вірші в прозі Соціальні Поеми Любовні Для підлітків
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3783
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11414