Ми знов біжим...

Fos_siL

Ми знов біжим, спиняємсь, обертаємсь, Стискаєм руки в лихоманці почуттів Шукаєм щастя в відблисках моралі, Чи у глибокім вирі наших снів. Сп'янілі відчиняєм двері страху, І міцно зачиняємо меті. Ховаєм голови і знову-знов тікаєм. Далеко, далі ніж будь-хто колись. І все ж ми знаєм. Завжди. Цілу вічність. Це крутиться у нас на язиці. Це б'ється в нас у серці й постійно, Всередині будує кораблі Якийсь затоне, інший скорить море, Можливо, кожен досягне своєй мети. І лиш коли ти пустиш це пізнання, Побачиш в ньому свóї кораблі. Ми знов біжим, шукаєм щось невпинно, Що завжди сховано у нас, на видноті Ти просто стань, пусти у себе іскри І дай поплисти свòїм кораблі...

2019-12-20 20:05:20

8

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Just_a_kid

Ого він вже на місці

Відповісти

2019-12-20 20:56:29

1

Улянка Імбирне Печиво

Я не буду зараз казати про трохи кульгаючий ритм, бо вірш прекрасний. Якщо його ще таким серйозно-проникливим голосом читати то взагалі вау

Відповісти

2019-12-23 06:41:42

1

Схожі вірші

Всі

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12592

Тени собственного сердца ...

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Глубокой ночью в тишине , Как млечные пути горели свечи Их огонек горел во тьме Скрывая тайны сердца человечьи Тенями прошлого унося яркий свет, На языке горело пламя вспоминания Из памяти оствавив только след Потухших пепла чувств одного созерцания .. И лишь полны отчаяния глаза Остались морем слёзного раскаяния .. Об том ,что не забудешь некогда Ошибки сделанных ,когда то лишь случайностью ... Прекрасных звёзд на небе уголков, Когда хотелось быть ранимым Сломать себя от бури горечи долгов, Которых прятал от своих любимых И каждый вздох ,что вдруг не смог, Раскрыть все страхи угнетения В тени ночей под всхлип с дождём Укрыв опять себя жалким замком мгновения. 🎶🎧🎶 💫Demons ~Alec Benjamin 🖤

39

9

2153