Автобіографична людина. Він дивиться в дзеркало і бачить автопортрет. Линія, пляма, фарба, зап'ята, фломастер, добрий день - це ввічливість. Це просто безглуздя, вірити в щастя та реальність. Воно не існує разом, а тільки кава. Я дуже люблю каву, але лікар мені заборонив жити. Що ж тут поробити.
- На зупинці слідуючей.
- Можливо...
- Неможливо.
- Неіснує.
- Не вірю.
- А я вірю.
- Ви дуже авторитетні.
- Я знаю, поважаю себе та слухаю платівки.
- Я вам забороняю.
І він вийшов з маршутці на слідуючей зупинці. Закурив. Подивився в карманний автопортрет. Автопортрет посміхнувся а потім закехався. Зовсім знищили хлопця ці кляті сігарети та раціоналізм. Преобладає раціоналізм звісно.
- Сенс?
- Що, бабцю?
- Мене звуть Тамара Івановна.
- Приємно.
- А мені ні.
- Бо ви бабця.
- Бо я Тамара Іванівна...
- У кожного своє.
- Сенс?
- Так чого сенс?
- Ото в тому і питання - чого того, сенс...
- Філософія.
- Я питаю, юначе, сенс курити?
- А який сенс жити? Який сенс кохати? Який сенс дихати? Сенс літати, читати, ходити, хворіти, бігти, нестися, стояти, дивитись, жалкувати, питати, страждати, зелений, питання, ранок, молодість, жити?
- Отойво я і кажу - який сенс? Сенс курити... Та тойво... кхе.
Бабця закехалась, а потім гаркнула, розправила крила та взлетіла до неба та відводів.
- До побачення, Тамара Іванівна.
- Дуже сподіваюсь, що вас більше не побачу.
Пісня. Така красива, нечутна. Повне таємниць питання. Йду вдоль вулиці попустив у сумі голову. Дивлюсь під ноги, а там листя дубові, гудзики з чужих пальто, бензинова пляма, та маленький собака. Він сміється, йому весело. І я дивлячись на нього посміхаюсь, хоча все ще сумую. Романтика, ці ваші собаки. Лають, сміються. Краса. Немов люди. Точно, я забув купити пластелин та багато зірок, десь кіло десять. На зиму хватить. Може ще й сну гарного купити? Лікар каже, корисно. Він взагалі, лікар, дуже кохає мене. Кожен раз чай заварює, свої вірші розповідає, а потім мацає мій локоть, питає боляче чи ні. А мені у грудях боляче, а лікар окулист. Або окультіст. Цих людей не розбереш. От собаки інше діло. Бігають, сміються. Раз вже їду до магазу, також куплю перемогу щастя тиші апчхі будь здоров птах? Ні.
Хочу літати. Але я заборонив собі. Тепер я красивий.
Автопортрет посміхається. День перший, щоденник у моєї голові. Хочу бути злодієм. Красивим, струнким, злим.  Та намальованним. Красиво. Хвилина сьома, щоденник у моєї голові. На вулиці ходять люди, і це лякає мене. Але мене ніхто не питав апчхі. Простудився. Що казати, таке життя, як казав дуже мудрий поет.