Чи вдома я?
Говорять, що у всього є початок, Є кінець; Третина й середина... Нема кінця тому лиш, де живем Любові до Вкраїни. Любові до калини, до верби Любові рідним милостливим краєм Любові до Дніпра-ріки, Дуная Любові до землі кінця немає. Приїхав якось з заходу на схід Старий, не молодий вже пан Планував завжди свій кожен хід Ім'я його - Степан. Любив він дуже мандрувати Дивитися на світ любив; По недоторканій землі ступати І часу марно не губив. Бува, гуля Степан у Польщі Гуля у Швеції краях Чому ж такі чуття гіркущі, Ніби в ворожих кораблях? За все життя бував він всюди, Але не бачив одного: Які є в Україні люди, Що мешкають удаль нього. Недовго думаючи пан Зібрав все те, що треба Він перебравсь через паркан І подививсь у небо. - Чи міг я буть сліпим таким? Чи міг я бачить світ? Навіть коли ж був молодим Не міг побачить цвіт. - Цвіт рідної країни Що робиться на сході там? Цвіт неньки України Всю душу я цьому віддам! Степан, зібравшися з думками, Рішився рушить в путь далеку Він усілякими стежками Йшов далі незважаючи на спеку. Пройшла година, два і три Пан не хотів і зупинятись навіть Він думав: "Ось, лишилось тільки три Але цим світом час же править..." Степан дістав годинник Подивився час: вже було пізно Настільки пізно, що аж злісно, Що не встигає він за раз!.. Заснув під деревом у полі Як завжди з різними думками Він думав про справжнюю волю Дана що страшними вовками. Під утро вирушив у путь. ... "Ось воно! Нарешті я удома!" - Вдиха Степан знайомий вітер "Не бачив ще цього кордона Як рад я - вже немає літер!" Але це щастя швидкоплинне Було у нього в голові Якесь чуття було глибинне При цій тутешній вимові. Звідусіль чується мова Але не рідна аж ніяк! "Прівєт, дєла как?" - чутно слово "Чи вдома я?" - спитав Степан? Чи може буть таке, що у країні Іде розмова чужим словом? Знаходжусь я на Україні? Чи помилився я кордоном? Де можна чути рідну мову? Де дружна, любляча сім'я? Як же вернуть цю мить чудову? Чи вдома я?
2018-10-07 22:45:39
4
0
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
13151
Question 1?/Вопрос 1?
The girl that questions everything,is a girl that needs many answers.She wanders the earth trying to find the person that can answer her many queries.Everthing she writes has a hidden question that makes her heart ache and her head hurt.She spends days writing sad story's that she forgets her sad life.Shes in a painful story that never ends,she's in a story that writes itself.The pages in the book were filled ever so easy,because her heart wrote it for her.She spent her life being afraid,that's what made it so boring.Finding her passion was easy,but fulfilling it was the hardest part of all.Her writing may be boring and sad,but it's what keeps her sane. "She had all the questions in the word,and he had all the answers." Lillian xx
45
8
5377