Провела свою меншу сестру в школу.
Стою на остановкі, чекаю автобус та курю сигарету.
Я, Міла Роговенко. Батьки померли  шість год назад.
Мені двадцять один рік, а сестрі вічім.
Чи є у мене кохана людина? Ні. Він помер п'ять років назад коли їхав на виклик.
Чому я така нещасна? Хто його знає?
Працюю я в рекламній компанії у відділі кадрів.
Уже у двадцять один рік я голова відділу.
Звісно не без звязків. Директор був другом мого батька.
Сідаю у автобус.
Чому голова відділу не купує собі автівки?
Тому, що я після смерті найрідніших людей часто відволікаюся на думки про них та можу попасти у аварію, а за Ніку ніхто крім мене не попіклується.
Доїхала до офісу компанії  "CreyziReclam".
Заходжу у свій просторий кабінет з вевичезним панорамним вікном, яке відкриває вигляд на місто.
Лише робота відволікає мене від думок.

Стук у двері.
-Заходьте!
До кабінету заходить моя подруга Ася, а за нею високий хлопець.
-А ось це кабінет голови відділу кадрів і його хазяйка Міла Анатолівна,-показує йому мій кабінет, - Привіт. - звертається до мене.
-Привіт.
-Це, Влад Рей. Він вибирає бути у відділі кадрів чи  креативу.
По-перед мене стояв високий хлопець приблизно мій ровесник (25років) широкі плечі, каштаново-медове волосся, смарагдові очі як трава.
-Зрозуміло. А я гадала вибирає чиї груди кращі. Тому що він лише з твоїх на мої погляд переводить.
Хлопець подивився мені в очі.
Думав я не помічаю твоїх поглядів на свої груди?
Я ж не сліпа!
-Яка ви все видяча Міла, - на лиці з'явилася єхидна усмішка.
-Анатолівна. А ти думав я не побачу твоїх поглядів?
Він підійшов до столу.
-Коли є на що дивитись, то я дивлюся, - в його синіх очах заскакали вогники.
-Якщо думаєш, що сильно льстиш мені, то ти дуже помиляєшся.
Шатен відійшов від стола до моєї здивованої подруги.
-Побачимося за обідом, - сказала подруга закриваючи двері за ними.
От нахалюга! Хай валить у відділ креативу. Мені тут такі не потрібні.
Заношу звіти деректору, Станіславу Івановичу, а потім спускаюся в кафе на першому поверсі нашої компанії.
Беру каву та булочку з маком.
Іду до нашого столика, де вже сидить моя подруга та той нахал.
Надіюсь він скоро найде друзів і відсяде.
Сідаю на своє місце.
-Чому така сумна? - запитує подруга.
-Чому така весела? - відповідповідаю на питання питанням.
-Зрозуміло, мадам не в гуморі, - зробив висновок Влад.
-Якби мадам ніхто сьогодні зранку не роздратував то вона була б у гуморі.
Він засміявся.
-Тебе зачепилм мої слова?
-Не "тебе", а "вас"!
Як же ш він мене бісить! Прийшов тут та строїть із себе пупа землі.
Я взяла свій обід з собою.
Нєрви нєрвами, а обід по розписанію!

Доробляю роботу на сьогодні та іду за Нікою до школи.
При виході зустріла Асю.
-Що уже без наглого? - запитую у подруги.
-Так. Ти ходишидо психолога?
-Так. Ще два сеанса.
-Ти розумієш, що ти ще не відпустила минуле?
-Розумію і цьому ніхто не допоможе.
-Як знаєш. Бувай.
-Бувай.
Стаю на остановкі та підпалюю сигарету.
До мене під'їжджає чорна Toyota Land Cruiser Prado.
Скло опускається.
-Ая-яй! Не можна курити, - із салону автівки виглядає нагла морда  Рея.
-Не твоє діло. Ти щось хотів?
-Хотів, - відповідає, - підвезти тебе додому.
-Я не додому.
-А куди?
-Не твоє діло.
-Ну навіщо так грубо?
-До тебе по іншому не доходить.
-Ну, гаразд. Бувай.
-Угу.
Він поїхав.
Сідаю у свій автобус.
Забираю сестру із школи та йдемо додому.
Добре коли школа через одне подвір'я від дому.
Готую вечерю поки Ніка робить уроки.
Дівчинка вчиться добре і уроки робить сама.
Вечеряємо.
Кожна купається у своїй ванній кімнаті.
Лягаємо спати.
Заходжу перевірити чи спить.
Люблю дивитись на неї, коли вона спить.
Каштанове волосся лижить на всій подушці. Вона тихо сопе.
Час мені теж спати.
Випиваю снодійне та йду до своєї кімнати.