Ранок починається за старими стандартами.
Сніданок.
Даю Нікі речі в, яких вона піде в школу.
Сама збираюся на роботу.
Викурюю сигарету.
Чищу зуби.
Виходимо із під'їзду.
Ідемо до школи.
При вході  на подвір' я школи зустрічаю Рея. Він про щось розмовляв з директором. Зацікавлено перевів погляд з Ніки на мене. Я зробила вигляд, що не побачила цього.
- Біжи на уроки. Будь хорошою дівчинкою, - кажу сестрі та цілую її в щічку.
-Бувай! - вона помахала рукою та побігла до школи.
Іду на автозупинку.
Під'їжджає вже знайома чорна машина.
-Сідай підвезу, - із салону вилазить Рей.
-Тобі робити немає чого?
-Є. Ми ж колеги, я тебе просто підвозю,-і робить невинний погляд.
Сідаю на переднє пасажирське сидіння.
Їдемо мовчки.
Косо зиркає на мене.
-Що?! - невитримую.
-Хотів запитати. То твоя дочка?
--Не твоє діло.
-Значить так,-зробив він висновок.
-Ні. Це моя сестра.
-Ааа,-і зробив тріумфальну усмвшку.
Він хоча б колись буває серйозним?
Приїжджаєм в офіс.
Я йду до свого кабінету, а Рей до директора.
Через десять хвилин він уже стоїть на порозі мого кабінету з усмішкою на всі тридцять два.
-Що сталося? - запитую у щасливого хлопця.
-Я до тебе!
-Рей, ми на "ти" не переходили.
-Мене звати Влад, Міла.
-Анатолівна!
-Добре Анатолівна, як скажеш, - піднімає руки вгору.
-Ще раз питаю. Чого ти тут?
-Тому що сьогодні я під твоїм крилом, а завтра у креативі, а після завтра там де виберу.
-Зрозуміло.
Я провела йому екскурсію.
Усю дорогу він усміхався та загравав до дівчат, які явно були не проти.
Потім виявилося, що принцип роботи він вже знає, тому я сіла робити свою роботу.
-А як ти доглядаєш за своїм рудим волоссям? - чую у себе над вухом.
-Що? - здивовано дивлюсь на хлопця.
-Ну воно таке красиве.
-Знаєш таку штуку? Називається шампунь.
Потім він розвалився на кріслі та постійно мене дратував, то стукає, то щось наспівує, то з кимось по телефону терендить.
Слава Богу сьогодні у мене  скорочений день.
У три години я вже сиділа у психолога, до якого мене записала Ася, щоб я забула минуле і ожила,але без прогресу, я як була лише тілом з мізками, яке не жило, а існувало для сестри так і залишилась. Я померла ще тоді, разом з Тошою,цього не поміняти.
-Вам хочеться існувати? - запитував психолог.
-Ні.
-Чому?
-На ці питання я вам відповідаю на кожному сеансі.
-Скажіть мені чому? По ваших відповідях я бачу чи є толк від вправ.
-Не хочу, але існую для маленької сестрички.
Потім ми пройшли комплекс вправ.
Вечір пройшов аналогічно вчорашньому.

Наступного дня звичайний будній день.
Оскільки Рей сьогодні у відділі креативу я спокійно закінчила звіти та віддала їх директору.
Уже коли я майже вийшла з кабінету у нього зайшла моя секритарка Рита.
-Міла Анатолівна, вас викликає директор.
-Гаразд, Рито.
Виходжу слідом за дівчиною. Запираю кабінет. Іду до директора.
Андрій Іванович сидить у своєму кріслі, а бідя нього Рей та Олександр(голова відділу креатив) киваю останньому на знак вітання.
-Сідай, Міло, - каже  директор та показує на вільне місце, - Ваде то у який відділ ти ідеш? - запитує хлопця.
Схоже Рей, якийсь мажор, адже на дорогій машині їздить, вибір йому дають.
-До Міли Анатолівни у відділ кадрів,-усміхається мені.
Тільки ни це! Ні! Ну за що?
-Ну, що ж! Чудової співпрацці, - та робить жест, що означає що я та Олександр вільні.
А потім вечір іде по стандарту, але уже з думками за що мені такий співробітник.