Я уже казала що моє життя, як пекло?!
Так от! Я помилялася! Воно було монотонним, а на пекло воно перетворилося тоді коли Рей вибрав відділ кадрів під моїм крилом.
Боже за що?!
Я терпіти не можу цього самозакоханого індика.
Ходить весь такий! Поправляє своє медово-каштанове волосся і п'ялиться на груди своїми смарагдовими, як трава очима. Бісить!
І чому він не носить діловий костюм?! Це ж не правильно тинятись по офісу у сірих спортивках та бордовій толстовкі! Як гопота якась!
-Ось твоя робота на сьогодні. Ти вільний, Рей, можеш іти працювати! - випроваджую індика.
-У мене є ім'я!
-Чесно? Мені пофіг, що у тебе є, а чого немає, тому вали я сказала,-дивлюсь байдуже, а от із середини мене зараз розірве від злості.
-Яка ж ви Анатолівна злюка!
-Міла Анатолівна! - кричу на задоволену, від того що вивів мене, морду Рея.
-А! А! А! - махає вказівним пальцем, - Сьогодні ми спілкуємося без імен! Чао! - крикнув захлопуючи двері, тому що в нього вже летіла книга.
Боже, який же ш він придурок! Я таких ще не бачила

-Ти йдеш? - запитує  Ася, яка заглянула до мене в кабінет.
-Куди? - що знову про нараду забула?
-В кафе. Уже обід!
А й справді обід, а я й не помітила за роботою.
Усі ці папери, звіти, перевірки так витягують сили що про све забуваєш, навіть відчуття часу зникає.
-Ходімо! - беру свою сумку та йду за подругою, звичайно ще кабінет запира, не люблю коли хтось тут шариться коли мене немає та й коли я є теж не люблю, із бажаних клієнтів у мене лише Ася.

Кафе знаходиться під нашим офісом, тому під час обідньої перерви тут більша частина колеги.
Я взяла собі велику булочку з творогом та ізюмом, мммм ван лав! Та чай, а Аська взяла два пиріхка з катустою та один з яблуками та каву.
Моя подруга відьма! Їсть та не товстіє, ніколи, не важливо від погоди, не попадає під дощ. Пам'ятаю раз ми вирішили після роботи посидіти у мене за вином, небо затягнуло хмарами біжимо щоб не застати зливу. Подруга забігає в під' їзд, а я ще біжу з-заді і за цю секунду різниці вона остається суха, а на мене попало доволі таки багато води, адже тоді були сильна злива.
Сідаємо за олюблкний столик. Його важко замітити він в самому кінці зали.
-Коли ми вийдемо провітритись? - запитує наминаючи за обидві щоки пиріжок.
-Може завтра. Сьогодні бабуся приїжджає. Вчора була у психолога. Може іншого найняти? Цей не допомагає, - жаліюсь подрузі.
-Хто не допомагає? - як грім серед ясного неба біля нас стоїть Рей із чаєм та сосисками в тісті,без дозволу призимляє свою п'яту точку.
-Ніхто не допомагає! Рей ти прийшов і тут мене дістати?! - запитую у цього... цього.. не знаю, як назвати.
-Еее! Анатолівна! Спокійніше,показує руками щоб я остила,-я до Асічки Олександрівни, - показує на подругу, а я здивовано на неї дивлюся. Асічка? Вона лиш невинно усміхається.
-Гаразд, голубки, не буду вам заважати та й у мене ще роботи багато. Чао! - забираю свою булочку з чаєм та йду до себе в кабінет, адже компанію Влада Рея я не видержу.
Хлопець за цей день вже так мене дістав, що це кошмар! То у нього папір закінчився, то він забув що писати у документі! І що саме біцьше мене вибісило це.
Сижу я у своєму кабінеті та пишу звіт.
Двері відкриваються і в каьінет заходить Влад. Він спокійно заходить та стає у мене над головою і зирить в мій компьютер.
-Чого тобі Рей? - запитую у нахаби.
-Та так! Вирішив провітритись, - нахиляється надімною, - може підемо пройдемось?
-Рей, якщо ти не бачиш я працюю це по-перше, а по-друге  ти теж повинен іти і робити свою роботу, а не штани протирати! А тепер вийди з мого кабінету щоб я тебе не бачила!
-Ну, чого ти Міл! Я ж до тебе як до подруги, - робить невинне обличчя. Хоча весь цей час дивився на декольте.
-Я тобі не подруга! - знову кидає погляд на груди, - І хватить дивитись на мене!
-Ну, ладно! Піду я, - і наче ображене цуценя йде на вихід,-але коли я на що дивитись я дивлюсь, - от же ш гад! Знає що не люблю коли він так каже! Маньяк! Кидаю в нього книгу та він встигає закрити двері. Чую гучний сміх. От же ш не нормальний!

Роботу я доробила швидше ніж зазвичай,тому що стараюсь встигнути на вокзал зустріти бабусю.
Після смерті батьків спочатку нами опікувалася бабуся Рая, мати батька, а після мого вісімнадцяти річчя я взяла опіку над  Ніколь, а вона повернулася до себе в Ізраїль.
Чому ми з Нікою не  переїхали до неї, тому що у нас тут все є:квартира, машина, сестра влаштована в не погану школу, а до того ходила в доволі доросий дитячий садочок, я завершила навчання на дизайнера інтерєру, а потім мені запропонував роботу татовий друг, мій теперішній босс - Андрій Іванович Добренко.

Замикаю кабінет. Та йду до директора, щоб повідомити, що я сьогодні іду раніше ніж зазвичай.
Кабінет Андрія Івановича на поверх вище.
Стукаю в двері з ім'ям директора.
-Так-так!-чую сильний голос.
-Андрій Іванович, - заходжу у кабінет виконаний у стилі мінімалізму в сірих та синіх кольорах. - Я всю роботу зробила, тому буду іти мені ще бабусю потрібно забрати з вокзалу.
-Добре, Міло! Завтра побачимось, - усміхається мені чоловік.
-Допобачення! - усміхаюся у відповідь.

Бабусю я зустріла вчасно ми найняли таксиста, щоб він нас трішки повозив по магазинам, а потім додому після чого бабуся Рая залишилась готувати вечерю, а я пішла за Нікою, вона знає дорогу, адже це не далеко та все ж при можливості я її зустрічаю, адже всяке може статися.
Після вечері ми з родичкою пограли у настільні ігри, а потім я вложила сестру спати, адже завтра рано вставати.
-Міло, а тепер розповідай, як ви тут? Чи не потрібно вам більше допомоги? - почала розпитувати бабуся.
-Чудово. Допомогу ми можемо тобі запропонувати. У мене нормальна робота, Ніка вчиться, звичайно не відмінниця, але хорошистка, вона просмла, щоб я записала її на плавання, але я покищо не маю часу найти чудовий центр де я б могла залишити її і не боятися, що тренер буде за нею мало наглядати.
-Може тобі уже заміж пора, а Ніку я б до себе забрала, щоб вона вам не заважала.
-Ти ж знаєш, що так як Сашу я більше нікого не буду любити, а Ніка ніколи не буде мені заважати.
Серце знову зжалося від того, що я згадала про Сашу.
-Ти мені оце покинь! Чуєш? Це ще коли було! Ти ж не можеш все життя в дівках ходити!
-Ба! Я сама вирішу! - вибігаю з кухні,із очей вже течуть сльози, а в руці стискаю пачку сигарет.
Руки трусяться та я все ж дістаю сигареиу та прикурюю її, нікотин виганяє біль та все ж це не на довго .

P. S:дорогі читачі, як би банально це не виглядало, але поставте сердечко або напишіть комент, він може бути як позитивним так і негативним, мені справді цікаво що ви думаєте, це важливо для мене, тому що я буду знати якою вийшла книга і буду старатися надалі писати краще 💓👌😄😉😜