- Ми втратили другий енергоблок. Хтось повинен за це відповідати, - напівпошепки казала Харі після того, як уклала дитину спати.
- Ми не можемо довести саботаж. Але одне я знаю точно. З генератором та турбіною все було добре. Показники збоїли, - відповів Ларс, переливши пиво з бляшанки в склянку.
- Або ж хтось навмисне їх підкрутив. Щоб змусити тебе пхатися в ту діру.
- Джаред цього не зробив би.
- Впевнений? В нього немає сім'ї, а значить втрачати йому нічого. Напевно, у нього не все гаразд із головою з тих пір, як пітьма забрала його дружину та сина.
Ларс кинув на неї невдоволений погляд.
- Що? Повір, не я одна такої думки.
- Ми відкачаємо воду і все полагодимо, - запевнив він Харі, - Джаред поки що під вартою до з'ясування обставин.
Тут у двері гучно затарабанили, і Ларс ледь не розлив пиво від несподіванки.
- Ну, що знову?
Він підвівся, щоб відчинити двері. На порозі стояв Кевін з очима сповненими жаху та нерозуміння. По тому, як він дихав, було очевидно, що парубок біг усю дорогу.
- Що сталося, Кевіну?
- Там… Перший генератор…
Не дослухавши до кінця, Ларс повернув на стіл склянку, поцілував розгублену дружину і вибіг у коридор.
"Цього не може бути. Цього не може бути", - подумки повторював він, не вірячи в те, що відбувається. Діставшись пункту управління, він розштовхав усіх і глянув на показники. Горіла червона лампочка по першому генератору.
- Це якась помилка, - сказав Ларс, почергово дивлячись в обличчя усіх присутніх. Ті, в свою чергу, лише розгублено знизували плечима. - Якби перший генератор не працював, світло б зараз не горіло. Не могли ж всі сенсори одночасно вийти з ладу?
- Мені здається, - заговорив старий Том, який був молодшим інженером на станції, задовго до того, як світ змінився, - щось пробралося до нас. Звідти.
У кімнаті повисла мовчанка, як після невдалого жарту. Та нікому не спало на думку засміятися.
- Ти чого, старий, жах наводиш? І так не по собі, - сказав йому Кевін, обличчя якого побіліло.
- Ми знаємо, що темрява викрадає людей. Але звідки нам знати, що вона не може взаємодіяти з неживими предметами? - пояснив свою теорію Том, - Адже усередині самих енергоблоків світла немає.
- Якщо з ладу вийдуть усі три енергоблоки, нам уже ніщо не допоможе, - підсумував Ларс, і, ніби підтверджуючи його слова, лампочка під стелею заблимала.
- Ось і перебої почалися, - тихо промовив Том, - Сподіваюся, протягнемо до ранку.
До ранку протягли. До перевірки роботи датчиків доєднались усі інженери. З урахуванням того, що в кожної системи був свій окремий датчик, це мало зайняти увесь день. Ларс, як завжди, керував процесом, гучно роздаючи вказівки підлеглим, що бігали від секції до секції.
Поруч, на траві, перекладала кубики дворічна Дені. Помітивши, що татко на неї дивиться, дівчинка прилаштували жовтий прямокутник собі на маківку, і щиро посміхнулась.
Ларс усміхнувся їй у відповідь, проте його посмішка була далеко не такою життєрадісною, як у доньки. Чоловік навіть позаздрив її безтурботності.
- По першому енергоблоку ми закінчили, - сповістив його Джаред, якого випустили з-під варти, - Усі датчики в нормі. Найскладніше з другим генератором. Вода все ще відкачується.
- Добре. Продовжуйте, - відповів Ларс.
По мірі того, як червоніла лінія горизонту, а тіні на землі витягувались, поступово, один за одним, спалахували прожектори. Перевірку було завершено. Роботу другого генератора відновили. Здавалося, все функціонує як слід, але Ларс вирішив цю ніч провести за пультом, щоб самостійно стежити за найменшими відхиленнями. Решту він відправив спати.
Ця ніч була довгою. Тиша здавлювала скроні. Щоразу гортати один і той самий журнал із дівчатами в бікіні вже набридло, а перейти на повноцінне читання книги не вдавалося через цілу зграю бентежних думок у голові.
Ближче до третьої години ночі лампочка під стелею знову заблимала. Ларс, опустивши ноги зі столу, подивився на показники. Напруга стабільна. Стрілки майже не рухалися. Може, з самою лампочкою щось не так? Чоловік пересунув стілець і, видершись на нього, жмурячись, почав розглядати скляний овал. Постукав кінчиком нігтя. Натягнувши рукава на пальці, спробував покрутити. Блимати перестало, і Ларс, заспокоївшись, хотів було спуститися, але тут сталося замикання, і на підлогу разом з іскрами посипалися уламки тонкого скла. Головний інженер рефлекторно прикрив очі рукою, але, не встоявши на стільці, впав і вдарився головою об кут пульта керування. В очах потемніло. Свідомість покинула його на невизначений термін, а коли він знову зміг розплющити очі і поворухнутися, зрозумів, що в кімнаті темно. Лише зовнішні прожектори скупо заливали її холодним світлом через величезне вікно.
Біль розповсюдилася до самого перенісся. Ларс торкнувся потилиці, і на пальцях його залишилася кров, що в напівтемряві здавалася майже чорною.
- Ларс… - почув він шепіт буквально з нізвідки, і злякане серце в грудях відразу прискорило свій ритм, - Ларс Батлер… Ти маєш…
Він повільно підвівся з підлоги, відчуваючи запаморочення, і руками спробував намацати ручку дверей.
- Ти маєш вимкнути світло…
Почувши ці слова, Ларс завмер. Очі його самі знайшли силует важеля. В думках раптом з'явилася нав'язлива ідея опустити його, тим самим знизивши напругу до мінімуму, і з кожною секундою, ця думка здавалася йому найбільш правильною.
- Так. Опусти його, Ларсе... - заохочував шиплячий голос у темряві.
Інженер підійшов до пульта і обхопив рукою холодний важіль. На мить у голові промайнуло: «Що я роблю? Дені...», але наступної миті він зробив те, про що його просив голос.
Прожектори на вулиці почали гаснути, як і світло у вікнах житлових корпусів. Менше ніж за хвилину до вух почали долинати крики людей.
- Ти все правильно зробив... А тепер ходімо з нами...
Він був готовий підкоритися і вже повернувся обличчям до темряви, відчуваючи, ніби до нього щось наближається, коли двері різко відчинилися. До кімнати увірвалися двоє механіків, засліпивши його променями ліхтарів.
- Якого біса, Ларс!