إنها أنا.
القدّيسةُ الغيداء
لَم أكن بِخير أبدًا. بَل لَم أكن أشعرُ بِتحسن... ولو قليلًا أبدًا. كانَ هُناك دومًا شيءً يُفسد صفاء بالي. إنهُ ليسَ بِشعور ولا بِحدث ولا بِذكرى، إنهُ مادّي. وإن رأيتُ عن قُرب مما يُحاول قتلي، سوفَ أرى أنهُ شخصًا جميل ولكن بائس مِن هذهِ الحياة. أنا مَن أُحاول أن أُجرم بِحقِّ نفسي. إنهَا أنا.
2018-09-06 18:31:32
12
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
rainey
I missed you babe
Відповісти
2018-09-06 18:32:30
Подобається
khawla kiwi
حلوه
Відповісти
2018-09-07 05:04:01
Подобається
Інші вірші поета
النداء يُلبي.
Інші поети
Valour And Faith
@Valour_And_Faith
Sumyat Swezin
@Sumyat_Swezin
а.
@freshredrosess
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11240
وردةٌ قبِيحة
تُومِي.
و مَا الّذي يجعلُ مصطلحُ الوردة قبِيحة؟ -مَا الّذي تنتظرهُ من وردةٍ واجهت ريَاح عاتية ؛ وتُربة قَاحلة و بتلَاتٍ منهَا قَد ترَاخت أرضًا ، مَا الّذي ستصبحهُ برأيك؟
55
10
2531