-Старпом капітану, — старенька віейчефка неприємно рипнула під саме вухо.

-Мостік слушаєт.

-Цифра — один, два, сім, три, дев’ять, драфт закінчили, ці космонавти знову свої форми сунуть.

-Гардєй, бєз мєня нічего нє подпісивать, посмотрі шоб послє зап’ятой била цифра в цифру.

-Підігнали все до сотих, хоча ми їм привезли трішки більше.

-Двє мінуткі, у мєня агент.

-Прийняв.

-Будете каву? — запитав старпом в сюрвейра англійською.

-Можна швидше, вже третя ночі, мене чекають ще на одному костері[1]?

-Капітан хоче сам все перевірити.

-Приїхав? — промовив той зі співчуттям.

-Так.

-Ну тоді давай, лиш з містка, те гівно, що в месрумі[2] я пити не буду.

Оформлення вантажу та відправлення з порту затягнулось до шостої ранку, нарешті з’явився тричі перенесений лоцман. Каландра пчихнула чорним димом у ранкову пітьму Брунсбутеля, ворони поруч вишпетили її відбірною німецькою лайкою. Сонний Вернигора поплентався трапом вгору, п’ять маршів, чашка чорної, мов нафта кави і старший помічник був готовий досидіти останніх дві години своєї ходової вахти. Ранки на Ельбі просто неймовірні, тихе плесо, рожевинка на горизонті, до нудоти спокійні пейзажі європейської рівнини. Та це лірика для туристів, виснаженому до крайньої степені моряку хочеться ригати від цього виду, в такі моменти усі мрії можуть бути лише про м’якість білосніжної подушки, а краще поруч теплих жіночих персів. Дві години тягнулись нескінчену кількість хвилин — аж сто двадцять. Гордій тричі зловив себе на думці, що він спить з відкритими очима. Лоцман, старий німець, певне помітив, бо після другого разу попрохав зробити голосніше радіо і почав розповідати стандарті моряцькі небилиці, де лише Гітлера в рожевих панталонах не вистачало. Двері ходового містка підступно рипнули, всіх присутніх освітило Сонечко, худорлявий капітан з непропорційно великою та круглою головою прошмигнув до середини. Вкотре привітавшись, він вхопився за свою чашку і розпочав терористичні дії по відношенню до кавомашини. Бідний апарат натужно завив, виконуючи забаганки хазяїна, що суперечили законам людяності. Після, майже, літрової чашки, Сонечко з зіницями розміром у місяць в повні промовив:

-Якорь отмєняєтся, чартер пріслал новий вояж, просят пощітать груз.

-Добре, зроблю після обіду.

-Гардей, ну какой обєд, ти ж знаєш — оні там всє нєрвниє, начнут задалбивать вопросамі.

-Я на ногах більше суток.

- Будь ласкав, прікінь на морской випуклий!

Сонечко лукавив, менеджер з чартер-департменту, нормальний собі роттердамський дядько, що без проблем зачекав би до обіду. Та капітан панічно бздів будь-якого листа з офісу. І якби хто жартома написав, мов намазюкай гузно вазеліном, вийди на крило і встань раком, все було б виконано в ту ж мить. Хоча ще була вірогідність, що там встала б вся команда, окрім нього.

-В такому стані я там нарахую, вам же потім відписуватись.

-Два часіка хватіт?

-Шо два часіка?

-Ну перекімаріть?

-Василь Федорович, я йду спати до обіду, бо валюсь з ніг, а тоді встану поїм та все зроблю. Будь ласка, давайте допрацюємо без ексцесів.

-А вот Алєксей...

-Вибачте, шо перебиваю, але я Гордій, наступного разу приїде Олексій і будете ї.., —  Вернигора промовив далі подумки, а в голос продовжив, — їздити з ним у своє задоволення.

Сонечко нахмурив русяві брови, він зрозумів посил, але кричати в присутності лоцмана не виглядало доречним, скрегочучи зубами, капітан стримався.

-Чтоби в обєд всьо било готово, нам здєсь нє за сон плотять.

-Авжеж, отак і скажу MLC інспектору, коли він перевірятиме журнал.

Гордій зайшов у свою каюту, він ще хотів прийняти душ перед сном та присів на шконку, щоб роздягнутись. Вернигора прокинувся від страшного дискомфорту, в нього затекла спина від неприродної пози. Моряк з подивом роздивлявся одну зняту штанину своїми сонними очима, видно його відрубило від перевтоми за цією справою. Будильник продзеленчав рівно о дванадцятій, викликаючи оте відчуття, коли хочеться щоб світ захопили злі прибульці й підірвали все до бісової матері. Але гаджет не вгавав, бо йму було насрати на всі позаземні форми життя, нью-йоркську фондову  біржу, надої молока в Горішніх Плавнях та інші вибрики світового уряду, він мав мету, завдання — спричинити руйнацію чарівного світу сновидінь своїми деструктивними вібраціями. Прокидатись мрієш від поцілунку коханої дівчини, дружини, на крайній випадок від маминого співу, коли вона ліпить вареники недільного ранку. Але пластикова реальність споживацького світоустрою виглядає дещо інакше. З-за сусідньої перебірки долинав звук жорсткого, японського порно, чомусь пригадалась розмова з шоу Романа Скрипіна про мастурбацію і сором. Гордій, умився, зодягнувся та пішов на камбуз пообідати. Хімічний суп з пакета розбавлений кількома кізячками фрикадельок на перше викликав блювотний поклик, але діватись було нікуди за ті кілька місяців до цього вже мусиш звикнути. На друге кок[3] приніс тацю з рисом та суху курячу ніжку засмажену в фритюрі.

-Здається вчора було теж саме? — розмовляли англійською.

-Кептен-овнер стайл[4], чіп, — філіппінський повар не вмів вимовляти літеру “ф” в силу відсутності цього звуку в його рідній мові, тому слово “чіф” звучало, як дешевий.

-Ми отримали провізію напередодні!

-Капітан закрив провізійну, роблю що можу.

-Бляха, ну це вже в ніякі ворота не лізе.

-Доброго дня, — промовив голосом диктора з УТ1 старший механік позаду, — що дівчатка, знову пліткуєте?

-Доброго, але маю стійке враження, що це не так і розпочалось воно ще з позавчора.

-Сонечко там на містку лютує.

-Роблю теж саме тут, в кутю-компанії, він зачинив на лопату артєлку[5].

-Життя важке, — відповів Валерій з натяком на філософський підтекст.

-Життя подешевшало і економлять на нас з вами.

Чіф інженер також недолюблював Сонечка, але мирився з таким керівництвом, бо той в свою чергу толерував його алкоголічні приступи, що траплялись раз чи два на місяць.

Година проведена з вантажною програмою за компом народила план, такий бажаний капітаном і всіма іншими учасниками ринку перевезень. Старпом вимкнув “Дах Дотерс”, дістав флешку та побрів до першого після Бога в цьому маленькому всесвіті.

Василь Федорович сидів на шкіряному троні у своєму капітанському офісі, розглядаючи з розумним виглядом вказівний палець, мабуть щойно длубався у вусі.

-Можна?

-Захаді.

-Ось план, — кораблик нервово накренився на лівий борт, Сонечко встиг спіймати свою чашку в останній момент.

-Что ми здесь імєїм, смотрім, — капітан проглянув запропоновану схему завантаження судна, — Гардєй, ета нє годітся, куда дєлісь двєсті тон?

-Ми не візьмемо стільки, на пузо ляжемо.

-Что значіт “нє візьмемо” — должни, компанія поставіла задачу.

-Наскільки я розумію, чартер запитав який наш максимуму, я його вам порахував.

Вернигора протягнув флешку Сонечку, той встромив її в отвір, ніби маніяк ніж в свою жертву, з особливим відчуттям збоченого задоволення.

-Ну вот же лішняя вода на суднє, надо сліть етот баласт.

-Це ж цистерни питної води.

-І что?

-Та нічого.

-Запустім самовар[6] по виходу, наварім снова.

-А на час завантаження, шо будемо пити, чим горщики змивати?

-Я поговорю с дєдушкой[7], організуєм забортную в гальюни[8].

-Ви цего зараз серйозно?

-Ти відіш юмор в моіх глазах, юноша, — суворо промовив Сонечко, — ілі смить пару раз унітаз с вєдра ніже достоінства для одєского інтєлєгента?

-Яка інтелігенція, я з “Кацапєтовки”, але навіть там вже всі звикли до нормальних побутових умов.

-Будєш своім женщінам еті сказкі говоріть, я всьо сказал.

-А я все почув.

-Хоть ето можеш, чєму вас там учілі в етой вишке[9].

-Та так особливо нічому, окрім як безпечно експлуатувати судно, ви капітан, воля ваша.

Василь Федорович напнув груди від цих слів, його палець рефлекторно потягнувся до вуха, лівиця атакувала правицю на півдорозі, кілька секунд нервового смикання і руки Сонечка застигли на худорлявих грудях, ніби у Святої Марії з образка.

-Тє з такімі замашкамі трудно будєт продвігаться по службє, свободєн.

-Якось справлюсь, до зустрічі.

[1]Костер — невеличке судно для перевезення генеральних вантажів партіями, або навалом.

[2]Месрум (engl. Messroom) — кают-компанія, або столова на судні.

[3]Кок — корабельний кухар.

[4]Кептен-овнер стайл — коли капітан являється власником, або співвласником судна та ставить в пріоритет прибуток понад усе, свідомо економлячи на команді.

[5]Артєлка — (жаргонізм) складське приміщення для зберігання харчів на судні.

[6]Самовар (опріснювач) —  (жаргонізм) установка для переробки морської води в прісну.

[7]Дєдушка — (жаргонізм) старший механік на судні.

[8]Гальюн — назва туалету, туалетного блоку з душем на судні.

[9]Вишка — одеська національна морська академія.