Сонечко, вкритий чорними плямами, зустрів Гордія на трапі, капітан виглядав лютіше від голодного ведмедя після зимової сплячки.

-Вибачте, але навіть не знаю як вам пояснити, бо й сам не все розумію.

-Ти почєму оставіл тєх двоіх малохольних бєз надзора?

-Кого, а ви про Валєру з Бобом?

-Ну а про кого же, іх только что прівьоз агент с обезьянніка.

Гордій пильніше придивився до Сонечка, схоже через цю пригоду, той навіть не помітив, що він повернувся на судно із запізненням. Другий помічник крутився на палубі з матросами, готуючи трюм до майбутнього завантаження.

-Щас должна под’єхать поліція, оформіть бумагі, вот закроют візу дебілам, будут імєть науку на всю оставщуюся жізнь.

-Я піду?

-Ага, будь на св’язі, можеш понадобіться.

Опісля робочого дня морально виснажений Вернигора заповз у свою каюту, прийняв душ, ще раз пильно роздивися вигадливий візерунок тату. Воно було схоже на витвір митця-авангардиста обдовбаного важкими наркотиками, але філігранність виконання піддавала сумніву перше припущення. Навіть крізь шкіру набухлу від голки, було видно майстерно виведений візерунок, правильні фігури, плавні, тоненькі лінії, а де треба рівні. Гордій спробував погуглити, але не знайшов нічого схожого чи вартого уваги. Після вечері він знову закрився в каюті, Вернигора довго вертів свій смартфон в руках, нарешті зважився набрав номер Мартіни. Дива не сталось, ніхто не відповів. Зі стану перманентної фрустрації Гордія вирвав Сонечко, коли покликав його наступного ранку через віейчф. Старпом виліз із трюма, вимив від бруду руки та пішов до капітанського офісу.

-Спішу всєх троіх, — просичало зле божество замість привітання.

-То я пішов?

-Стоять, куда?

-Валізу пакувати, наче наймався на торгове судно, а попав на якийсь мінний тральщик-камікадзе. Банзай, пане-капітан.

-Ти мнє кончай етот цирк, там слєдоватєль к тє прішол.

Гордій зробив глибокий вдих, він встиг помітити нервовий тік на лівому кутику губ Сонечка. Василь Федорович звісно був контраверсійним персонажем, але за цих кілька днів  отримав добрячу дозу адреналіну від своєї команди і він пер з усіх щілин.

-Вибачте за різкість, не маю ніякого поняття, чого йому від мене треба.

-Хорошо Гордей, ти тоже нє бєрі в голову, я із-за етіх двоїх, — капітан стримав усі епітети в собі, — уже второй дєнь на таблєтках.

-Хує морген, — промовив слідчий рідною й продовжив англійською, — містер Гордій  Вернигора?

-Так, це я.

-Маю поставити вам кілька питань, закрийте двері та присідайте. -— старопм виконав прохання. — де ви були в суботу, тринадцятого поміж двадцятою та першою годиною ночі?

-В Амстердамі.

-Точніше, будьте-ласкаві.

-Я був з жінкою, десь о двадцять другій ми пішли на диско, — Гордій напружився.

-Цією? — слідчий дістав смартфон та показав фото.

-Так.

-Мартіна Ева Сервантес...

-З нею щось сталось? — Вернигора ледь стримав свій відчай, готуючись почути найгірше.

-Мені нічого такого не відомо, ви хочете щось розповісти?

-Ні, ми просто загубились в кінці вечора, не можу додзвонитись до неї і трохи хвилююсь.

-У вас були сексуальні стосунки?

-Так, — відповів ніяково Гордій, він дорослий чоловік почервонів, немов хлопчисько від цього запитання.

-За згодою чи на платній основі?

-І так і ні.

Поліцейський лукаво посміхнувся на цю відповідь.

-А цього чоловіка впізнаєте? — він показав фото викидайла, знайомого Мартіни.

-М-м-м здається він стояв на вході до паті-баржі, пропустив нас безкоштовно.

-Де Брісс, Ян там працював викидайлом.

-Працював?

-Так, його тіло знайшли наступного ранку в смітнику неподалік. Тож можливо ви помітили щось незвичайне, хтось з відвідувачів вів себе агресивно по відношенню до містера Яна?

-Я вже все сказав, бачив його на вході, пропустив безкоштовно, більше нічого додати.

-Що ж тоді в мене все, залиште свій мейл та телефон, будь ласка, ось мій, якщо щось пригадаєте.

Наступного ранку розпочали завантаження дороговартісного обладнання, ця робота вимагала значної концентрації від старпома. Гордію навіть вдалось трохи відволіктись від важких роздумів.

Увечері Вернигора вийшов з банкою прохолодного пива на верхню палубу, йому раптом стало тривожно та незатишно у своїй каюті. Він спустився до трапу, перекинувся кількома стандартними жартами з днювальним матросом і зійшов на причал перевірити осадки носом та кормою. Дійшовши до бака[1], підсвітив ліхтариком ватерлінію і вже зібрався йти назад, аж раптом помітив дві жаринки  неподалік контейнера.

-Може кіт, — промовив він з надією в голосі та присвітив туди.

Двохвоста лисиця прискіпливо розглядала його, повільно нахиляючу голову вбік. Гордій нервово протер очі кулаком, тваринка зникла, він метнувся туди, обійшовши контейнер по колу — нічого.

-Справді, звідки взятись бродячим котам в Амстердамі, а от чорнобильські лисиці, будь ласка.

Вернигора понісся назад на борт, вручивши свою не відкорковану банку бельгійського пива матросу на трапі зі словами:

-Після вахти!

Гордій нашвидку натягнув парадні лахи та побіг до капітанської каюти.

-Василь Федорович, дозвольте відлучитись.

-Льогок на помінє, тока собрался тє звоніть.

-Шось сталось?

-Новая інструкція прішла, вместо генераторов будєт контейнєр.

-Який контейнер?

-Відать очень дорогой, еслі наш оператор задєржался так допозна, а єщо добавілі одін порт захода. Вот как раз сідім с дєдушкой, прікидиваєм сколько топліва надо дозаказать.

-На дальняк підемо?

-В Сантос, — промовив з дивною ухмилкою Валєра.

-Бразилія, один контейнер?

-Нас зафрахтовалі по люмпсуму[2], хоть банку ікри в Антаркитіду, всьо оплачєно.

-Сантос, — промимрив механік про себе та нервово крутнув обручку на пальці.

-Дажє думать забудь, — гримнув Сонечко до старшого механіка, — ти больше нєвиходной на бєрег

-Вони самі приїдуть!

Валєра пригадував часи своєї молодості, коли за доларову п'ятдесятку можна було взяти двох шоколадних блондинок на тиждень чи навіть два та погратись в сім’ю. Дівчат привозила джонка[3] на чолі з мамою-сан[4], вони переходили у розпорядження покупця, жили в його каюту, прали речі, слідкували за порядком та вдовольняли усі сексуальні забаганки, в яких були справжніми майстринями. Голові такого сімейства потрібно було лишень забезпечити дівчат мінімально-комфортним спальним місцем і висококалорійною їжею, а телевізор на додачу робив з нього справжнього володаря світу. Були зафіксовані випадки після таких пікантних рандеву, коли моряки подавали на розлучання та переїжджали жити до Бразилії, Таїландку, Філіппін і тп. Інколи просто зникали прямо з борту судна з усіма речами. Подальша доля цих чоловіків складалась по-різному: хтось повертався, хтось знаходив своє справжнє щастя, а когось знаходили обезголовленим в канві.

-Разброда і шатаній на борту нє будєт. — Сонечко намагався виглядати грізно.

-Ви хочете накликати на нас усі можливі й не можливі перевірки? — запитав старший механік.

Валєра сказав прописну істину, в деяких цікавих портах джонка з дівчатами приїздить настільки офіційно, що від цього може залежати захід в порт і комфортність в наданні адміністративних послуг державними ораними. Кешфлоу в цьому бізнесі величезний, отже й важелі у мами-сан співмірні.

-Хрінь якась з цим рейсом вимальовується, — промовив Гордій.

-Да уж, офісниє подсуєтілісь для нас с геморойчіком, ти что то хотєл?

-Так, відлучитись на кілька годин до міста.

-Пересчєтй груз сначала.

-Звісно.

Вернигора швиденько впорався зі своїми робочими обов’язками, заскочив у таксі та поїхав до Амстердаму. Побачивши відблиск неону з вітрини Мартіниної кімнатки, він дуже зрадів. Завчасно! Інша жінка манила його крізь скло геть іншим пальчиком. Гордій увійшов, спробував розпитати, через хвилину його виштовхав геть дебелий чолов’яга арабської зовнішності. Але Вернигора був зліплений не з того тіста, щоб отак взяти і здатися після першого ж ляща. Він спробував розпитати сусідніх коліжанок — результат був досить схожий до того з чого він почав. Виглядало все так, ніби про Мартіну тут ніхто ні сном і ні духом. Гордій зубами заскрипів, коли черговий амбал протягнув до нього свої лабети, він стис кулак в бажанні гупнути цього нідерландського мудака в щелепу. Ще б хоч одну секундочку й бійки було би не уникнути, плювати на всі можливі наслідки: каліцтво, поліцію, робочу візу, Сонечка з його зайобами та капризами.

-Хей мен, — раптом прошепотів той замість лайки, — будь ласка, йди звідси, нам не потрібні чужі проблеми і тобі, також, вони не потрібні.

-Ти ж знаєш її!

-Ні, а навіть якби й знав, все одно — ні!

Гордій розвернувся, щоб вийти, чоловік опинився позаду нього, він продовжив рух, його кулак втиснув діафрагму амбала ледь не до хребта, вибивши все повітря з легень.

-Сорі, але ці проблеми — мої, — Вернигора затягнув його в туалет і закрив, підперши двері шваброю.

В глибині коридору проглядалось кілька кімнати, Гордій пробрався навшпиньках в ближню. Жінка стрункої тілобудови саме нагнулась підібрати синенький вібратор розміром, якому позаздрив ба навіть племінний арабський жеребець, вона промовила:

-Заказали на отель, двоє підтоптаних норгів, візьму три гандона, чи думаєш мене там будуть їбати-розривати?

-За норвегів не впишусь, — промовив спокійно Вернигора, — але твоя п’ята точка спонукає...

-Ой!

Вона підстрибнула, немов кішка, крутнувшись в повітрі.

-Знову ти, Мензо! Мензо! — жінка вивалила зі своєї робочої сумки мінісексшоп та озброїлась шокером.

-Я лише хочу запитати.

-Вали звідси зі своєю Мартіною, — девайс сяйнув дугою в декілька тисяч вольт, видавши противне стрекотання.

-І, — Гордій вихопив свій балончик з сумки, — шо дуель тут влаштуємо, ти мене током, я тебе газом, йобним одне одного і будемо потім сомплі жувати?

Сильна пара рук шарпнула його за кофтину, що він аж вивалився назад на коридор. В темряві було важко щось розібрати, Вернигора пшикнув газом, хтось завив, Гордій кинувся на втьокит крізь кімнату повії. На вулиці йому заступили дорогу одразу двоє, вони накинулись з кулаками без зайвих питань, намагаючись заштовхати свою жертву назад в двері. Незрозуміло як але, Вернигорі вдалось в який момент прослизнути між ніг цього катарсичного побоїща. Спотикаючись, він помчався пішоходною вулицею, що молодий клишоногий ведмідь, кілька разів гепнувся, обдерши долоні, лікті та коліна до м’яса. Інстинкт самозбереження відпрацював на максимумі своїх можливостей, Гордій нісся людними вуличкам, але обабіч центральної, щоб не наткнутись на поліціянтів. З двох бід вони, звісно, були меншою, але за сьогодні він і так отримав місячну дозу адреналіну. Тільки з третьої спроби та за шикарні чайові таксист погодився відвести захеканого і побитого пасажира не до відділку чи лікарні, а в порт.

[1]Бак — передня частина корпусу судна.

[2]Люмпсум — фрахт оплачується за все судно без врахування фактичної кількості вантажу, що перевозиться

[3]Джонка — (жаргонізм) позначення будь-якого невеличкого, традиційного судна, моторної лодки.

[4]Мама-сан — (жаргонізм) авторитетна жінка, старша над дівчат, або хазяйка, наглядачка в борделі.