Я, на деякий час, відволікся від цієї марної справи і пішов далі вулицею. Насправді, ця вулиця досить гарна. Тут прибрано, посадженно багато квітів. Якщо пройтися вглиб, далі, то вона стає все більш мальовничою і людною. Тут так багато дерев, архітектура просто чудова і спів чути на кожному кроці. Це мені нагадує мій дім в Україні. 

Моя родина підприємці. Я ріс, навчався, заводив друзів в Україні. Тому на хвилину я відчув ностальгію за своїм рідним краєм. Насправді, я приїжджаю час від часу тому, що завжди сумую за своїм домом. Так, моя домівка від мене далеко, але я радий, що маю змогу туди їздити. 

Пам'ятаю, як був малим, то моя мама завжди пекла пироги з бульбою і шкварками. Це так смачно, що в мене з'явився апетит залишитися і поїсти ще в одному кафе. На жаль,  тут немає такого, тому я просто замовив чай. 

Зараза я проживаю у Парижі. Вже всюди був, адже тут триває моє життя вже 6 років. Іноді здається, що моя душа як і українська, так і паризька. 

Моє життя в Україні, було захоплюючим. Пригадується мені, зранку зажди холодне і свіже повітря, адже жив у селі. По дворі весь час кудись мандрують коти, то один з одним муркають, дражняться, а інколи просто по слову і вже стає веселіше. Памʼятаю,  ще гамір у дворі, який весь час бринить у вухах. Це не той, що зараз за вікном у столиці - машини, заводи, а той, що біля хати - звук струмка льодяного, качок прудких, курок, що квокчуть, або я ще їх назвав, ті що коментують. Бо, дійсно, такі наглі попались тоді, що й лиса заклюють. Весь час бігають за тобою, попід ноги і до роботи, а рук то не має у них, і що з них візьмеш?

 А ще майструвати я любив дуже, що побачу, то ліплю. То турнік, завжди вірив, що сила в руках і ногах. То кошик, коробку і все з дерева, яке міцне і не шкода. Згадую і посмішка мене веселить. 

Так ось, моя домівка у думках, а ноги ведуть мене далі по дорозі. Втратив я лік часу, опинився вже в іншому місці. Вулиця Чорна вже позаду, тож забув я про прокляття, чи що воно так? Тож уже вулиця, де був я до появи чоловіка. Нарешті, я вдома і зміг поїсти. Звернув, обовʼязково, увагу на час - 15:00. Дивна річ, чи не так?

Мене це не зупинило, я вирішив запитати «сусіда по парті», чи бачив він кого у білому костюмі. Вже байдуже, який він чи підставний, чи хто? Нічого не знає. Так, дійсно я про все спитав. Чи був я тут довго? В яку сторону пішов і з якої вернувся? Який був на мені одяг? Чи змінився він? Чи я щось мав у руці?

Спала мені на думку, така річ: якщо чоловік віддав книгу, чи міг я її теж віддати, бо вона мені непотрібна. Та в руках я мав книгу, але помилився з палітуркою - не ту взяв. Ту ж я чітко бачив «Сеньор і Сеньорита», а та про якогось мандрівника!? Шкода забув я все! Так книгу мав, але ж не ту! 

Чому?

Чоловік виявився непростий. Не хотів відповідати, адже мене він не знав. А я то сяк, то так. Виходить влаштував безкоштовне інтервʼю. Безкоштовне? Справді! Дійсно? Я зрозумів у чому справа! Він хоче  їсти. Я вирішив купити йому все, що він захоче  із прилавка чи меню. Та все ж він і цього не хотів. 

Тому, мізкую далі. Отож, чоловік гроші має, не бідує. Він не був одітий у бренд і не мав несмаку в стилі. Хоч це не показник, але виглядає він доволі цікаво. Далі, його обличчя має приємну засмагу, риси - цілком він красень. Мені не до смаку! Також помітив, що дівчатам і жінкам подобається. Сидів тихо і непримітно за столиком на терасі. Здалось, ніби він когось чекає! Проте, пройшло стільки часу, що можливо про нього вже забули, або не згадували. На вигляд йому було не до того. Він був чимось стурбований. Помітив, що все кудись направляв свій погляд вдалину. То повернеться наліво, далі направо, вперед, назад, як компас шукає, де Північ. Я за ним спостерігав хвилин 10-15, плюнув і підійшов, хоча міг подивитися камери спостереження. Таким чином, і туди треба заглянути.

Мені чоловік почав відповідати після нетривалої розмови. Ми з ним обговорили природу, погоду, політику, мистецтво, книгу. Він таки талановитий і знає чимало. Я зрозумів, що пішов на контакт, тому почав ставити свої запитання. Відповів лише на одне і коротко:

-  Я не бачив, але ви такий як є! Цікаво з вами балакати. Прощавайте, мене зачекалася моя дружина! Бувайте.

- Бувайте! - відповів Я.

Невже він щось помітив і не сказав? Я ж до нього зі щирою душею, він просто мене відшив. І так з людьми знайомся, вони тобі нічого. Не можу повірити згаяв весь час. Треба бігти на фан зустріч! 17:00