Слідом за цим, я переключився на сьогоднішні події. Як на мене, то це щось неймовірне. Я б ніколи не пішов кудись вдаль за кимось. Що це зі мною сьогодні було? Я знову починаю сумніватися у своїх діях. Для чого я туди поплентався? Мав просто зайти в кав'ярню, замовити обід та піти по своїм справам. Моє життя все ж важливіше, всякої віри в сни чи це більше в щось неземне! 

От думаю, і сам не знаю, що з цього правда, а що брехня! Що далі? Тоді рухатимусь спочатку.

Отже, о 10:00 годині зайшла до мене пані Фріна. Позитве мислення... Чудова та привітна пані, підняла мені настрій з самого ранку, а ще контракт принесла, цього мій менеджер забув не зробив. Який я їй вдячний! Просто, немає слів як?! О 13:30 - я пішов гуляти Парижем. Пройшов Ейфелеву вежу, парк. Згадую чудовий парк, який швиденько мене збодрив. Люблю його, як рідний край. Трава, як завжди має яскравий зелений колір, обходжена  приємними та привітними людьми. Вони завжди бажають усім доброго ранку. Я їм за це дуже подячний! Дерева всі позначенні датою - це щось неймовірне. Можете збагнути, там є дерева 1500 років, ось ходиш по парку і вся історія, як на долоні. Я ще так не пробував, але треба якось послідувати за датуванням. Буде цікаво, який "алгоритм" парку. Цікаво! А, от і вже думка та почуття набувають кольору барвінку. 

О 14:40 - я підходжу до кафетерію, не встиг зайти туди на обід. Тут, я побачив чоловіка чи сам сон? Я пішов, бо мені стало просто цікаво! Чи ні? І що я хотів цим довести? Точно незнання в праві. Але ж, я точно там пробув хвилин 40, в будь-якому випадку. Я не міг наплутати. 

Мій 5 річний досвід вивчення деталей сюжету та персонажів створили у моїй голові відчуття реальності і часу. На початку кар'єри, більшість робіт були провальні тільки через те, що я не розумів героїв. Вони в мене виходили саме так, як написано в книзі. Тобто, персонажі пусті та ненаповнені життям. Основною проблемою було те, що я просто читав, а не розбирав сюжетну лінію. Через що, я не раз провалювався, також і на кастингах. Окрім, сполоханої курки додавалося, щось подібне до боягузтва та чуйності. З іншої сторони, коли сам персонах сильний характером і я зі своєю байдужістю, що рівне кардинально змінена картина фільму. Свого роду, ляпи...

До речі, вуличка має не одне кафе. Ніколи не помічав, а може й таки помічав! Одним словом, хоч я і відволікся на чоловіка, запах круасанів і духмяної кави на мить відтягнули мою уваги від нього. І я знову, у місці, де любо! Знову чарівні люди навколо мене замовляють їжу, а ще діти бігаю, радіють улюбленим ласощам. У такі моменти, всі стають дітьми і забувають про все на світі, тільки родина і щастя залишаються незмінними. Шкода, що мої батьки далеко! Далеко і зовсім неблизько... Цього разу мене охопив сум, я дуже сумую за ріднею.

Вже наближається година прямого ефіру. Також, зовсім інша ситуація, коли думки вже не крутяться, а переходять з одного місця на інше. Я не можу зосередитися, де цей Пан ходить. Ми домовлялися. Мене злить така безвідповідальність! От, чому цей Пан бариться, що його так затримує на місці, і що він думає про ранкову зустріч? Я знову здаюся. Чому мені треба було саме обрати агресивну форму переговорів? Мені слід було сказати більше правди, ніж неправди! 

А, чому, залагалом, це мене має хвилювати? Це моя робота! Сама собі голова. І, чому, останнім часом, мої слова мене підводять? Хоча, я впевнена, що ми дійшли до одного рішення! Чи не так? Ця тривога не минає. Я весь час себе картаю через такі моменти. 

Я рада, що маю можливість жити в достатку. Моя зарплата цілком покриває мої витрати. Я ніколи не шкодую через якусь покупку, проте мої слова завжди у мене на думці. 

Мої слова мене засмучують. Мене не вчили ображати людей, але я не знаю, з якого боку підходити до вирішення складних ситуацій, особливо коли дуже припекло. Не хочу, але треба...

Чому знову мої думки про Пані Фріну? Може вона мене згадала, як-не-як я красень. Далі, про що йшлося... Я біль кафе, обід, ага згадав, я все ж пішов. Я вважаю, що це не сон. Чоловік до мене підходив двічі, і двічі я заходив в одне кафе, далі його примітив і пішов по його п'ятам, а ще далі - разом з ним зайшов до книгарні й взяв не ту книгу. Може її прочитати, а стоп, спочатку пораджуся з Гуглом. Чому немає пропозицій про книгу "Сеньор і Сеньорита"? Тоді, що до цієї? А про цю вже щось! Це дуже добре. Я її знаю.

Книгу, що взяв Ріонт Фонте має свою захоплюючу історію. Називається вона ще чарівніше "Кобзар". Українська. Ще й автор Ріонту відомий. Це Шевченко Тарас Григорович. Головний герой взахваті, що саме ся книга йому попалася під руки, адже дарує лише одні спогади про рідний і незрівнянний край. Давно, вже хотів придбати неповторний серед інших збірник. Ріонт Фонте вмів добре поратися зі своїми відчуттями. Проживши років зо два на чужині, все пам'ятав про те, що не земля його навчила, а чудова рідна проза і вірші. Вірші Шевченка і Лесі вкарбувалися в його пам'яті. Він дорожив тими речами найдужче. Тому, тільки сі твори могли навіть у такій далечі творили власну домівку без рідні. Радости цьому не було кінця. 

Чому тоді цей чоловік сказав, що пошкодую?! - На це питання він не мав відповіді.

Як мені цю тяготу подолати? Як я маю далі жити? - турботи завжди були у її серці, а щастя забулося і радість гайнула. А що, якщо...?!