Я йду вже цілу вічність! Коли цей чоловік зупиниться? Мене здивувала одна річ! Він не просто зупинився, а й повернувся і підійшов до мене. Не знаючи, що робити я зайшов у кафе, біля якого зупинився. Не врятувало, він до мене підсів.
- Доброго дня, добродію. - звернувся він до мене.
- Ви до мене? – сказав я і вказав пальцем на себе.
- Так. - здивовано глянув на мене чоловік. – Ви за мною всю дорогу йдете!
- Ні, ви помиляєтесь, я йшов до цього кафе.
- Навіщо?
- Як, це навіщо? По... – я глянув на годинник і збагнув, що ще не снідав, а вже обід. – Пообідати! – закінчив я.
- Ну, то обідайте добродію, а за мною не слідуйте – фінал не сподобається!
Я здивовано глянув на нього з думками, які його критикують з ніг до голови, з голови до п’ят.
- Добродію, ви помиляєтесь знову, я йшов сюди в це кафе.
- Ви мене зрозуміли! До побачення!
Він встав і вийшов. Я ще довго дивився йому в слід, але офіціантка мене відволікла.
- Щось будете замовляти?
- Ні, дякую, я вже маю йти.
Я швидко вибіг наздоганяти чоловіка, але його вже не було. Тут мене ніби осяяло, а де я... вул. Чорна п'ятниця 13. Оце так мені повезло. Година, котра година - 15:00. Треба вибиратися.
Я йду так довго, а вулиця все тягнеться і кінця краю не видно. Я проходжу знову і знову цю вулицю. Я дуже виснажений, присяду на хвилю, може це допоможе зрозуміти, що твориться навкруги. Чому це я так довго тут? Одне питання хвилювало мої думки. Я не розумію, що відбувається...
Вулиця Чорна п'ятниця 13. Десь цю назву я вже бачив, цікаво де... Сон?! Справді чоловік виходив на цій вулиці. Треба погуглити. Так, вулиця Чорна п'ятниця 13... забобони... страшні розповіді... легенди... Стоп легенди?!
Створили цю вулицю десь у 14 столітті. Тоді, це була не просто вулиця, а центр міста Великий Перевал. Як відоме на всю країну місто, сюди з'їздилися безліч успішних та багатих людей. Тут засуджували злидні, вважали не гідних їхньої присутності, але один багатій одного разу перевдягнувся в простолюдина. Як то кажуть, хотів повідати усіх принад життя. Приїхав, одягнувся, пішов у люди. Ніхто його не впізнав, тому поводились, як завжди з іншими. Він зрозумів, що не хоче такого для себе, тому вирішив признатися. Ясне діло, що всі інші оцінили цю примху, як сором, але він більше не приходив на ці з'їзди.
Пройшов місяць. Ставало все гірше і гірше для багатих. Ніхто більше не веселився, не ображав, вони просто мовчали або слухали причину цієї «вакханалії». Хоча на 20 з'їзді все було по-іншому. Прийшов багатій-простолюдин. Він вперше висловив, що багатії не поважають простий люд. Таке ставлення до інших не є гідним, щоб назвати себе людиною.
Від тоді всі багатії не просто розгнівалися, а й почали ще гірше себе поводити, що не тільки багатію-простолюдину не сподобалося, а й всі люди вже перестали терпіти ці знущання. Більшість збунтувалися, і все закінчилося плачевно для багатіїв.
Усі ці події відбулися в п'ятницю тринадцятого серпня тисяча трьохсот тринадцятому році. Від тоді, центр міста назвали Чорна п'ятниця 13.
Також існують легенди, в яких сказано, що ввійшовши сюди не як слід, людина втратить вічність, шукаючи вихід. Прикмети такі: твій одяг має бути комфортним і не має виділятися, тобто скромним(по мені не скажеш: кросівки від nike, годинник – ролекс, сорочка від Андре Тана. Одним словом не виділяюсь.); твоя душа має бути прозорою, як кришталь(А як дізнатися чи чиста в мене душа? Що мені треба до гадалки сходити?); ти маєш бути, як ззовні, так і внутрішньо задоволеним своїм життям (Я звідси не вийду ніколи. Ну, що ж прощай кар'єра, друзі, родичі, кохання...). Тільки тоді, людина зможе вийти. А так, ваші дні будуть довгими. Головне правило, яке гартує вихід – робити усе не заради виходу, а заради мети!
Траплялись і такі випадки, що....
Чому телефон виключився – розрядився? Ось і все. Що робити? До мене знову підходить офіціантка.
- Ви ще досі тут! Ви ніби кудись маєте йти?
- Доречно сказано, ось тільки вийти якось не просто. На додачу телефон розрядився, а було 80%. Розкажіть ось, що тепер робити?
- Не переживайте, ви не один такий, який не може вийти. Ось я теж не можу вийти, працюю приблизно років 5. Надіюсь, що колись мені усміхнеться фортуна.
- А ви довго вже тут?
- Довго, ви маєте рацію. Чесно кажучи, тут не так погано живеться, робота є, дім є. А що ще потрібно для щастя?!
- Не знаю вам видніше. А у вашому закладі є розетка?
- Є, ось там в кутку.
- Дякую, я тоді йду до розетки.
Телефон включайся, що там далі в цій розповіді, може там написано, як звідси вийти?
Траплялись і такі випадки, що люди проживають там набагато довше, ніж вони вважають. Справа в тому, що це місце поглинає людину повністю.
Звідси є лише один вихід. Зможе вийти тільки той, хто прийшов сюди з ціллю. Закінчи, що ти почав, вийдеш в мить, в яку попав.
І де я знайду цього чоловіка, тим більше він мені пригрозив. Ой, та ну його, йдем шукати чоловіка. Не вірю своїм очам, він тут. Тоді до справи, головне, щоб він мене не побачив.
Чоловік рушив з місця, йдем в глиб вулиці. Ось вже 30, 40... зупинився біля номеру 56. Що йому тут потрібно? Тут є вивіска – Крамниця з книгами. Ну пішли далі, зроблю вигляд, що я прийшов за книгою.
Крамничка невелика. Тут затишно, багата на різноманітні книжки. Ось і чоловік, він купив книгу «Сеньйор і сеньйорита». Куплю її теж. Він знову зник з поля зору. А ні, чоловік перейшов на інший бік вулиці. Пішов далі. Зупинився біля номеру 108. Тут не має ні крамниць, ні ресторанів, ні книгарень, нічого, просто дім. Можливо він тут живе. Цікаво куди він зайшов?
Цікавість взяла верх. Не боючись вже нічого, я пішов далі. Він зайшов у квартиру 108. Тут захотілося трохи посміятися. Нагадує 12.12.2012.