03.Liricamente - "Perdoem os erros, Reconheçam os acertos".

João Ninguém

Eu não sei mas sobre o que escolher, você reconheceu minhas dores com olhares de longe, julgamentos de perto te torna um ser perdido em seu consciente. Retomem os seus sentimentos, unam suas famílias faça a admiração se tornar independente da sua vida, respeito vire rotina,abraços verdadeiros fazem corações nunca apaixonados se apaixonarem, cérebros voltem para suas cabeças ainda somos humanos. O perdão e a superação do ser, O que faz o ser crescer, transcender em sua evolução de experiência. - Wanderson Miguel 12/09/18 12:25am

2018-09-12 03:26:34

Інші вірші поета

Determinação Desabafo Preferênciais Infância

Інші поети

EmmaGolfild

@EmmaGolfild

BTS!

@dauni

Екатерина Арлей

@Katherine_morningstar

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

15862

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11445