De MADRUGADA
João Ninguém
As vezes eu penso que o silêncio me espera A morte pode te dar avisos mas ela chega na véspera Por mais que toda terra seja áspera Tomará que eu não me perca se for muito longe de casa Se algo não der certo a gente bate asa E se a nossa companhia der certo a gente casa Mesmo sabendo que um dia a nossa roupa suja será lavada Ande com calma, mas corra com vontade tendo o olhar fixo no além do mínimo Assim nós chegaremos até a nasa. Dor que não se atrasa Espero te encontrar em outra vida Caminhando no incerto da dívida Em busca de justiça seja o real propósito mas existencial em seu paradoxo de vida.
2019-08-31 05:34:15
0
0
Інші вірші поета
Resumi a gente/Brazilian Portuguese 08. - Infância parte 2 Banho de Chuva #escritor2018
Інші поети
Vinay Deshlahare
@avin_rafael
Рутенія
@ruta_cherlena
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2718
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12352