« … Збуджений прутень з характерним звуком раз за разом входив в її широко відкритий рот.
Вона дивилась мені в очі, крізь лінзу сліз, що рясним потоком котились з її очей.
Їй подобається мій член. Мені подобається трахати її в рот. Цілковите взаєморозуміння ...»
- Бля, ну це фірма - лаконічно коментував Жорж, підкурюючи сигарету, в той момент як його очі галопом неслися абзацами далі.
Жорж, безперечно, був в авангарді фан клубу моєї писемницької діяльності. Його віра була безкомпромісною та непохитною, і, часом, здавалось, йому сподобається будь-яка маячня, проте за тієї умови, що написана вона була мною. Втім, можливо, саме такої фанатичної підтримки я потребував напередодні чергового етапу творчого забігу.
Минуло майже півроку з моменту завершення роботи над першою частиною “чтива”. Офіційно книга не виходила - вона просто непомітно з'явилася на одній з літературних онлайн платформ. Жартома я іноді кажу, що “було докладено неабияких зусиль, аби не стати літературною сенсацією”.
Проте хитрість цієї стратегії, полягає в цілковитій відсутності стратегії як такої.
Жорж вже декілька місяців як звільнився,тому, користуючись нагодою активно займався соціальним дайвінгом, принагідно розкриваючи свою маргінальну натуру.
Відбулися помітні зміни і у Жоржевому стилі - зараз йому взагалі насрати як і в чому ходити: спортивні хатні штани, чорний халат з зображенням Дарт Вейдера, ясна річ на голе тіло.Традиційно Жоржів мізинець вінчав золотий перстень.
- В тебе ніколи не виникало відчуття, що от от в твоєму житті відбудеться щось грандіозне? - перервав хід моїх думок Жорж.
- Коли наєбашений - постійно. А що?
- Гадаю твоє “чтиво” має потенціал, є сенс зайнятись ним як слід
Відверто кажучи, я гадки не маю “як слід” займатись книгами. Ані своїми, ані чужими, відтак я займаюсь книгами “як не слід”.
- Є декілька ідей - дивись - і Жорж почав презентувати свої ідеї
Все ж кайфове відчуття, коли в життя от от має увірватись щось справді грандіозне.