Журналісти

Божевільний

Ми журналісти - бійтеся нас. Кожне ваше слово буде використане проти вас. Можемо зробити,щоб всі владу поважали, а можемо й так,щоб брудом поливали. Бійтесь,бійтесь і не опирайтесь. Спробуєте - тоді про себе правду дізнайтесь! Як росли злодіями та бандитами, як святі називали вас демонами, і батьки завжди вигнати хотіли, і кілька разів ледве не вбили. Нам байдуже буде,що то геть не так, головне,що дехто все ж стисне кулак. Гірко буде не нам, не нам, а тим, що,наче, істину від світу ховав. Запам`ятайте : ми страшна є сила, через нас постраждала не одна людина, тому вам порада : нас уникайте. Існуватимем завжди. Як? - не питайте...

2020-03-28 19:26:48

Інші вірші поета

Іноді буває засинаю... Бий в барабан Ні, тебе я не покину... Корабель

Інші поети

mikami

@mikami

Oksana Vydajko

@Karenina

GRAFO

@grafo

Схожі вірші

Всі

Все й одразу

Ай

Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.

4735

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12248