А МИ ЗУСТРІНЕМОСЬ

Лєна

А ми зустрінемось!!!! Ти знаєш? І міцно ми обнімемось! І ти запам'ятаєш! І не важливо... Скільки часу промене. Старими будемо можливо... Та доля нас не омине. І якби не пручався ти, Та доля нас зведе... І не бреши собі! Прийми ти все, як є. Нічого і ніколи в нас не буде! Та всеж ніколи й не забудем... Твоє лице... моє обличчя... Та разом нам і не судиться... І не жалкую я. І впевнена, ти теж... як я. Та всеж я вірю в диво. От побачиш, ти й сам зрадієш. І буде зустріч! І буде кава! А може й пиво чи вода звичайна! Чи просто будем в старості... Сидіть собі на лавочці. Та головне, що зустріч буде. Тоді і зачитаю я тобі Оці рядки... Я знаю, мене ти не забудеш.

2022-02-12 00:45:53

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

просто веселка

Шикарний вірш 🌟

Відповісти

2022-02-13 09:14:25

Лєна

@просто веселка дякую))

Відповісти

2022-02-13 10:11:03

Інші вірші поета

Колись вона тебе кохала Вже крик душі НАСПІВУЮЧИ... Як є

Інші поети

_Rena_ _Ms_

@ms_rena_18

Kotenok

@Kotenok2018

Oliver Schatz

@welario

Схожі вірші

Всі

ᴅɪᴀɴᴀ ᴍᴀʏ

А море сліз вже висохло давно. Давно забуті фото й переписки. Я живу неначе у кіно, І це кіно трагедія, не більше.

8670

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

11156