Aries
Il reprend sa respiration, Après avoir plongé si profond, Aries est son nom, Il marche sur les constellations. Pendant qu'il trottine Son esprit s'est égaré, Et ses belles bottines Continues seules de marcher. Une perle d'eau glisse sur son visage Et dans un éclat de tristesse Comme un mauvais présage, Rejoint la voie lactée enchanteresse. Aries réfléchis trop, Il le sait il le sent. Mais ses pensées toujours au galop N'entendent ni ses plaintes ni les gens. Il réfléchis différemment Que les autres enfants Il a entendu ses parents en parler Mais il ne sais pas ce qu'il a mal fait... Souvent Aries pense en poèmes Mais jamais ils ne les retranscrit. Il est le seul qui les aime Qu'ils soient murmures ou cris. Quand ses poèmes virevoltent dans sa tête Il sait bien qu'ils sont étranges Sans sens, entre démons et anges Jamais il ne les dit de sa voix fluette. Aries trottine sur les étoiles Il écrit des poèmes dans sa tête Il cache ses pensées d'un voile Ces pensées trop abstraites.
2020-10-21 21:32:10
14
11
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (11)
Lowen Le Tournesol
@J'aime Les cookies Oh, merci ⭐⭐
Відповісти
2020-10-21 21:56:11
1
lys
J'adore, c'est magnifique, sincèrement OwO❤️
Відповісти
2020-10-27 09:51:33
1
Lowen Le Tournesol
Pas totalement, mais oui..
Відповісти
2020-10-28 10:45:57
Подобається
Схожі вірші
Всі
Печаль прячется в словах
Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...
50
12
3779
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11409