Why?
Maee
Why do we frown when we can simply smile. Why do we fight, when we can talk and solve it out. Why do we become distant, when we could make good memories. Why did it have to come to this, when we can cherish all the moments. Why did we not take the initiative, When we know tomorrow is never guaranteed. Why do you push me away, when one day i could vanish and never come back. And that day you would miss me to no end, but, would i be coming back?
2018-09-07 16:47:14
6
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Maee
Thanks man! Loved yours too! 💙
Відповісти
2018-09-07 16:50:35
Подобається
Ruqayyah Jkh
Love it 😍
Відповісти
2018-09-09 12:44:50
1
Maee
@Ruqayyah Jkh Thankyou! 💚
Відповісти
2018-09-09 15:29:10
Подобається
Інші вірші поета
Mine Just A Dream World Two-faced beast
Інші поети
Ikram
@neurvsthenic
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14331
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11482