Нещасливі етюди. Акт ІІ: Вхід у тунель
Вона заснула на моєму плечі. Від постійних коливань автобусу я і сам не проти заплющити очі, але бажання не пропустити зупинку легким током бігало по грудях, скручувало легені, наче змія жертву.
Її тихі видихи заспокоювали. Скільки себе пам'ятаю, не мав я відчуття близькості, хіба що зі стіною та кулаками мого п'яного татуся. Та це не змушувало мене підірвати цілий будинок і стрибнути з його ж верхівки на повну автомобілів магістраль. Що відбулося з нею?
Бажання вберегти дівчину пройняли ще сильніше. Я обережно переклав пасмо волосся з її носа за плече, не витримав і вдихнув його запах. Серед букету бетону, газу та чогось горілого мені вдалося пройнятися запахом доволі-таки приємного шампуню. Або його запах дійсно із сімейства дорогих, або у мене хронічно пропалені спиртом ніздрі.
Автобус повільно зупинився — ми трохи посунулися вперед. Я машинально схопив дівчину, не давши їй випасти зі сну: зараз він їй потрібен, як кров.
За вікном стояла глупа ніч. Відображення світла і силуетів крісел та людей на них викликали відчуття комфорту та захищенності. Я і не відразу помітив, та скло було вкрите численними водяними порізами. Почався дощ.
— Де ми? — я повернув голову і застав солодке позіхання.
— На наступній виходимо.
— Гарно, — вона обвила мою руку своїми та щонайзручніше вмостилася на плечі.
— Невже така доля? — тихо пробубнів, аби почула хіба що вона, — тікати заради того, щоб бути подалі від полум'я.
Я легенько водив долонями по плечі та стегні, на що вона усміхнулася і сильніше обвила руку.
Її тихі видихи заспокоювали. Скільки себе пам'ятаю, не мав я відчуття близькості, хіба що зі стіною та кулаками мого п'яного татуся. Та це не змушувало мене підірвати цілий будинок і стрибнути з його ж верхівки на повну автомобілів магістраль. Що відбулося з нею?
Бажання вберегти дівчину пройняли ще сильніше. Я обережно переклав пасмо волосся з її носа за плече, не витримав і вдихнув його запах. Серед букету бетону, газу та чогось горілого мені вдалося пройнятися запахом доволі-таки приємного шампуню. Або його запах дійсно із сімейства дорогих, або у мене хронічно пропалені спиртом ніздрі.
Автобус повільно зупинився — ми трохи посунулися вперед. Я машинально схопив дівчину, не давши їй випасти зі сну: зараз він їй потрібен, як кров.
За вікном стояла глупа ніч. Відображення світла і силуетів крісел та людей на них викликали відчуття комфорту та захищенності. Я і не відразу помітив, та скло було вкрите численними водяними порізами. Почався дощ.
— Де ми? — я повернув голову і застав солодке позіхання.
— На наступній виходимо.
— Гарно, — вона обвила мою руку своїми та щонайзручніше вмостилася на плечі.
— Невже така доля? — тихо пробубнів, аби почула хіба що вона, — тікати заради того, щоб бути подалі від полум'я.
Я легенько водив долонями по плечі та стегні, на що вона усміхнулася і сильніше обвила руку.
Коментарі