В цій тиші й суцільній темряві його кроки були божественними. Та й він сам здавався богом.

Узявши її за руку ще біля дверей, він не відпускав і кудись вів. Мовчав, наганяючи приємне хвилювання і непереборний страх.

– Куди ти…

– Тихо, - прошепотів він. Це прозвучало наказом, – і дівчина усім єством бажала коритися.

Вона відчувала його запах мов свій, тулячись до плеча. Подих хлопця ривками ґвалтував повітря, вдаряючись об її карамельні пасма.

І ці кроки… тихі й непереборні, мов цокання годинника.

Ступні вдарилися об сходи – хлопець стиснув долоню.

– Обережніше, – сухо мовив він і став на першу сходинку, піднімаючи руку.

Обережними кроками вони дісталися другого поверху занедбаного маєтку. І тут царювала темрява, лиш вдалині крізь темні вікна, наполовину прикриті дірявими шторами, пробивалося світло зір. Воно освітлювало просторі коридори із безліччю дверей.

Раптом він зупинився і поник, ніби чекав на когось.

– Заплющ очі.

Вона зімкнула повіки.

За мить її голову обплела тканина, по дотику схожа на шовк. Хлопець зробив вузол на потилиці.

– Готова?

– До чого?

Він торкнувся кофти і почав помалу підіймати її за край. Від несподіванки дівчина відступила і опустила назад.

– Ти що?

– То ж я питаю, чи готова. Не бійся.

Хлопець ступив до неї крок і знову спробував зняти одяг. На цей раз вона покірно стояла.

Коли залишилася лише пов’язка на очах, дівчина зігнулася від холоду і трохи від сорому, дарма що перед нею тільки він.

- Ходімо, - він торкнувся її зап’ястка, на що вона стиснула його долоню.

Легені відмовлялися дихати. У грудях пашіло від хвилювання і страху, а холод пробирав до кісток.

– Мені…

– Знаю. Ще трохи.

За мить біля неї заскрипіли двері. Крізь пов’язку пробивалося жовтаве світло. Свічки?

Вони зайшли всередину. Через пару кроків хлопець зупинив її і доторкнувся ноги.

– Піднімай.

Дівчина оперлася на його плече і підняла ногу так, аби його пальці відчувалися на шкірі. Потім він повів ступню вперед і почав опускати.

Їй перехопило подих, коли пальці опустилися у гарячу воду, – вона простогнала.

– І як?

– Класно, - дівчина ледве вдихала повітря, зжавши долонею його руку.

Хлопець доторкнувся другої ноги. На цей раз вона впоралася сама, він лиш допоміг їй сісти.

Раптове тепло розморювало, змушувало забутися.

Аж тут її губи накрили його. Дівчина не втрималася і простогнала, коли хлопець торкався її язика своїм і виводив щось сакральне на піднебінні.

Пов’язка спала – перед нею постала стара кімната із запилюженими дзеркалами, ліжком і невеличкою шафою; вікно ховалося за шторами. Її ж ванна була посередині, хлопець сів праворуч за невеличкий столик, на якому стояли вино і тарілка з фруктами.

– Як ти й казала, - він подав їй позолочений келих, схожий на експонати у музеї, - щось незвичне.

Дівчина засміялася:

– Ну так…

– Ти рада?

– Дуже, - з цим словом вона опустилася з головою у воду і за мить виринула, все ще усміхаючись.