Блог
Всі
Невеличка сповідь
Думки вголос
Я не писав два роки прозу.
Вірші час від часу, але прозу взагалі ні.
За цей час я підійшов до фінішної прямої бакалаврату, прочитав дуже мало книг, погруз весь у технологіях, відкинувши письмо та малювання на другий план.
За цей час багато-що сталося: я був у відносинах з чудовою дівчиною, а зараз знову на самоті, і знову повертаюся до творчости. Наразі поки письмо, але подумую і про малювання. А ще є купа цікавого в інформатиці, що хочеться вивчити, ну бо тим я скорше гроші й надалі зароблятиму. Інтереси не вміщаються у часові рамки.
Я не знаю, навіщо пишу це, я навіть блог вести нормально не вмію, але хоч якийсь початок
Книги
Всі
Вірші
Всі
Звук єдиний — розпад
Зву єдиний — розпад,
Матерію розщеплює в атоми.
Немає нічого, крім помаху
Вітру, що стихає між хмарами.
Ворожить тиша, п'яна від влади,
Над камінням крамниці з ляльками.
Очі живожахливі дивляться наче,
Нові боги у вічності храмі!
Молитви співають тріщини в вікнах,
Дим у просторі розмежує парафію.
Віряни у ґрунті й руїнах
Піднімуть хрести з побитого каменю.
Народилася нова дитина
Померла
На Причастя привели за руку
Пошматоване тіло купали
У попелі
В перемішку з кров'ю загуслою.
10.1.23 (00:09)
1
0
182
А люди як люди
А люди як люди
Крокують узбіччям
Минаючи всі перехрестя
Десь далеко, споглядаючи на компас свідомості
Чи бува не набили стрілки сотню синців
Вернучи долю мов
Старий кінь борозну
Земля аж пищить від болю розлогості
Можливо, така вже доля її
На сто першу тисняву крові під тендітною шкірою
Тиснути будуть чимдужче
Аби відчути усі спектри болю
І ще
Іще
Ще
— Я живий, — крикне безумець, стоячи однієї ногою на узбіччі
Другою гуляє повітрям над прірвою
Нахиляючись, лоскоче всі нерви
І тисне
Тисне на землю
Та знову запищала від болю
Що ж, така її доля
1.12.2022 (19:35)
2.12.2022 (2:25)
4
0
222
Пам'ять про забуте
Спокійне життя
Тримається пальцями за нитку безумства
Ріже лезом рефлексій у вікнах трамваїв
Веселі обличчя — чи, може, забуті предки?
Веселі
Забуті, посохлі на сонці
Обличчя
Кістки
Пам'ять і та
Хапає пазурями залишки щастя
У забутті готова віддати за нього усе
Крихти — чи це пожовкла у роті трава?
Поживні
Зірвані останні пучки
Крихти
Гнилі до самого єства
Останній танець
Приносить радість молодому небіжчику
Крізь мідяки востаннє пробивається сонце
Світло свічки — чи все ж свічки хрестів?
Тендітні, пророслі із ґрунту
Могильні
Свічки
Хрести
Наше коріння
Поховане у сірій сирій, такій рідній землі
Ми харчуємось нею, ми виросли з неї,
Зі свіжого хліба — чи з п'яти колосків?
Смачного
Випечених у крові
Хліба предків
П'яти колосків
23.11.2022 (1:24)
23.11.2022 (10:57)
2
0
252
