Біль

Margarita20

У сутінках світанку Я прийду до тебе, теплоту серця Розвію біль в душі. Погляд сріблясто-синій Болем наповнен. У ньому іскриться іній І душа реве. У сутінках заходу Ти з самим собою відблиски світанку борешся з долею. Зірками мерехтять У ніч очі твої. Вогняними сполохами волосся сяє. Стрічками злітають у відблисках зорі. Співає душа нечутно, Ти її заганяєш в лещата. Але туга твоя безмежна, Твоє серце про щось сумує. І воно розривається болем, Тихій піснею шепоче душа: "Твою двері ніколи не відкриють І навіки вона замкнена." Ти з посмішкою дивишся на все І глузливо відповідаєш на прохання. Тільки стискається серце твоє, Коли вона на іншого дивиться. Ти не ангел, ти - демон, Але всьому всупереч Вона твою душу зачепила І порізала серце на шматки.

2018-08-12 10:35:33

Інші вірші поета

Відвернувшись від світу на мить Я гину за любов... Чому? Погляд, палаючий вогнем..

Інші поети

diamore_ego

@Diamore

Moi

@Moi_2000

Arif Babatinca

@arif_babatinca

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

5689

Моє диво

Фαйղα Եօթթí #AР #FN

А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno

2169