Ранок наступного дня.
- Що тобі в наступний раз принести? - запитала мама.
- Хм... Сам не знаю - відповів я.
- Тобі ще тут довго лежати. І так, точно, я забула принести тобі книжки, так як я перевела тебе на домашнє навчання.
- Що??? Навіщо???
- А ти хочеш залишилися на другий рік? І не хвилюйся ЗНО здавати ти не будеш.
- Хух... Слава Богу.
- До тебе приходитиме вчитель кожного дня о 14 та до 16. Заняття будуть тривати 2 години.
- Ясно... А я то гадав, що... навчатись вже не буду...
- Так, так, так. Обламався трохи. Добре, я вже пішла. Побачимось в понеділок.
- Бувай, мамо. - попрощався я та знову поринув у свої думки.
Через деякий час мені потрібно було іти на процедури,  а для того, щоб дістатися туди мені потрібна медсестра, тому що ліфт не робить. Нажаль, через 10 хвилин пошуку я її не знайшов.
- Привіт - привіталась Акемі, я трохи здригнувся через те, що це було дійсно не сподівано - Пробач, налякала - продовжила вона.
- Та є трохи, але нічого страшного.
- Дійсно пробач,  я не хотіла, чесно! - вибачалась Акемі.
- Та нічого, забули.
- А, ти на процедури? - запитала вона.
- Так, але медсестри немає,  а ліфт не працює... а я... сама розумієш - відповів я.
- Я тебе можу відвести, якщо хочеш! - енергійно запропонувала Акемі. Якщо казати чесно,  я був шокований.
- Д-добре... - після моєї згоди, вона взялась за ручки крісла і почала мене везти на перший поверх.
- А це не так легко, як здається. - мовляла вона переводячи дух.
- Ну... так... Може покличеш медсестру?
- Та ні, тут всього лиш трохи залишилось. Потрібно ще спуститися по цих сходах і ми на першому поверсі.  - сказала Акемі і знову схопилась за крісло. Мені було ніяково, що дівчина везе мене, я все ж таки хлопець. Через декілька хвилин ми вже були біля кабінету.
- Велике тобі дякую. - подякував я за її допомогу
- Немає за що. Я завжди хотіла спробувати покатати когось на інвалідному кріслі. І пробач за відвертість.- відповіла вона.
- Та нічого і дійсно дякую! Добре, я пішов, до зустрічі.
- До зустрічі. - мовила вона та кудись пішла.
Я досі не можу повірити, що я з нею розмовляв! Це в голові в мене не вкладається!
В цей день ми більше не бачилися.
І я сам в себе запитав ввечері:
"Мені цікаво, коли ми в наступний раз побачимось?"