Завітна розмова
Після тої зустрічі, я досі не можу викинути її з голови. Її гарне, довге чорне смоляне волосся та очі кольору моря. Вона, в той момент, коли наші очі зустрілися, нібито заглянула мені прямо в душу, а після посміхнулася... В неї неймовірно гарна посмішка, ніби мені посміхнувся справжнісенькій ангел. Хоча можливо воно так і є...
Цікаво, зустрінемося ми ще?
- Амару, на реабілітацію. - мовила медсестра.
- А, добре, але ліфт сьогодні ще не працює, а кабінет ЛФК знаходиться на 1 поверсі. - сказав я.
- Я знаю, не хвилюйся відвезу. - сказала вона і після ми пішли на реабілітацію. Я швидко йду на поправку. Так як у мене всього лиш ушиб нижньої частини хребта. Мені дуже пощастило.
І тут я побачив того, кого не надіявся зустріти тут. Мій погляд застив на ній, на тій дивчині...
- Привіт, я тебе тут лиш недавно помітила, ти новенький?
- Т-так... - відповів я, вона так швидко підійшла до мене, що я навіть і не помітив
- Ясно, отже, будемо знайомі, мене звати Акемі, а тебе?
- А... м-мене Амару... - майже шепотом відповів я.
- Приємно познайомитися, пробач, мені вже час, отже побачимось наступного разу. - сказала вона та пішла до 2 Кабінету реабілітації. Я не знаю, які там процедури, але знаю, що туди ходять діти, які хворіють на рак..., але якщо в неї є волосся, то це навряд чи.
Але... але... вона підійшла до мене... у неї такий приємний голос, так заспокоює...
З цими думками я провів залишок цього дня.
Цікаво, зустрінемося ми ще?
- Амару, на реабілітацію. - мовила медсестра.
- А, добре, але ліфт сьогодні ще не працює, а кабінет ЛФК знаходиться на 1 поверсі. - сказав я.
- Я знаю, не хвилюйся відвезу. - сказала вона і після ми пішли на реабілітацію. Я швидко йду на поправку. Так як у мене всього лиш ушиб нижньої частини хребта. Мені дуже пощастило.
І тут я побачив того, кого не надіявся зустріти тут. Мій погляд застив на ній, на тій дивчині...
- Привіт, я тебе тут лиш недавно помітила, ти новенький?
- Т-так... - відповів я, вона так швидко підійшла до мене, що я навіть і не помітив
- Ясно, отже, будемо знайомі, мене звати Акемі, а тебе?
- А... м-мене Амару... - майже шепотом відповів я.
- Приємно познайомитися, пробач, мені вже час, отже побачимось наступного разу. - сказала вона та пішла до 2 Кабінету реабілітації. Я не знаю, які там процедури, але знаю, що туди ходять діти, які хворіють на рак..., але якщо в неї є волосся, то це навряд чи.
Але... але... вона підійшла до мене... у неї такий приємний голос, так заспокоює...
З цими думками я провів залишок цього дня.
Коментарі