Під час сніданку, учні розмовляли про щось своє. Особисто це стосувалось такої речі як СВМ, що розшифровувалось як - Стандарти вивчення магії. Це були головні іспити вкінці п'ятого курси, тому рейвенкловці, що вже дійшли до цього курсу трохи так переймались, адже їх факультет вважався наймудрішим серед інших. Меріан ніколи не вважала себе якоюсь інтелектуалкою, хіба лиш скептиком та й то виявилось, що її переконання зовсім не вірні.

Після сніданку, Мері поплилась за однокурсницями на потрібний їм поверх, де проводилось перше заняття - Історія магії. На сьогодні дисциплін було п'ять - три зранку, потім обід, четверта і п'ята. Далі в учнів є вільним весь день. Вони можуть провести його як завгодно, та професори радять посидіти у бібліотеці і повчити домашнє.

Історію магії вів старий професор - Гудвін Фалмар. Сива довга борода, зморшки, він був досить високим на зріст та дуже худий. Носив він червону мантію з паском на поясі, пікреслюючи свою фігуру. ,,Дивно як на стару людину чи взагалі для чоловіка'', - подумала собі Меріан, спостерігаючи за ним, та вів він себе і розмовляв, як зовсім молодий хлопець, не зважаючи на підхрипуватий голос.

- Багато хто з вас, - звертався до учнів професор. - навчався у людських школах. Я й сам колись вчився у простій академії для хлопчиків, бо вважав себе простою людиною і не знав про існування світу магії. Мої батьки були маглами, тож ніколи не пояснювали мені звідки я і хто, адже самі не знали.

- Як це - не знали? - спитала дівчинка з Гріфендору. 

- Мої батьки взяли мене з дитячого будинку. - пояснював професор, після чого у класі почались перешіптування. - Вони й не здогадувалися хто я насправді.

- А як Ви дізнались, що чаклун? - підняв руку хлопчик з Гафелпафу.

- Досить випадково! - посміхнувся Фалмар. - Я прогулювався зі свою молодшою зведеною сестрою, як раптом побачив мимо пробігаючих хлопців з палицями. Вони гнались за маленьким мишеням, яке забили у куток, а воно натомість не знало куди себе подіти. Нам з сестрою було важко спостерігати за подібним, тож я вирішив підійти і зупинити їх, проте... хлопці були іншої думки, тож вони добряче відлупцювали мене. Аж раптом, я, сумний і розлючений, забажав, щоб на тих хуліганів напала ціла зграя мишей і моє бажання, раптово, здійснилось!

- Як Ви це зробили? - здивувалась коротковолоса дівчинка зі Слизерину.

- Тоді я не знав цього, та все ж зробив так, що з кожного закутку стіни почали вибігати сірі миші. Вони накинулись на хлопців і ті, від страху, рушили прямо дорогою. Бігли б мабуть довго, якби їх не перестрів якийсь чоловік, що тріснув своєю тростиною по землі, від чого миші різко розбіглись кожна у своєму напрямку. Тоді він подивився на мене, а я, здивований усьому, що сталось, дивився на нього. Потім ми познайомились. Він виявився минулим директором цієї школи. Він запросив мене на навчання, а згодом і на роботу сюди ж.

- Цікава історія! - підкинув якийсь хлопчина, на що професор усміхнувся.

- Так! Але не така цікава, як наш предмет - Історія магії! Будь ласка, перегорніть книгу на сторінці під номером п'ять! Почнемо з першого параграфу - ,,Початок усього!''

Так учні і зробили! Урок був доволі цікавим, проте це все рівно нагадувало шкільну історію, хоч і з магами і чаклунами на головному плані. В такому разі це нагадує... заняття з міфології, або щось таке. Біля Меріан сиділа одна дівчинка з Рейвенклов, проте вона не спілкувались з нею. Натомість, Мері відчувала на собі пристальний погляд білокурої Еллі, яка наче намагалась випалити на її мантії дірку, але схоже була надто слабкою, щоб вчинити таке. 

Коли урок завершився, учні вирушили на інший. Зільєваріння, який викладав їх старий знайомий - професор Руфіус Зарвас. Проте, вони ніяк не могли потрапити до його класу, адже кілька старших студенток все ще стояли на вході і закидували професора питаннями по предмету, накручуючи свої пасма на пальцях, немов спагетті на виделку. Коли вони закінчили, вірніше коли Зарвас їх м'яко і спокійно, з посмішкою на вустах, випровадив з класу, змогли вже зайти і першокурсники. Цього разу Меріан присіла за парту біля першокурсниці з Гафелпафу, а її колишня сусідка гарно пришвартувалась за стіл до Еллі Даутман і почала мило з нею спілкуватись. Що ж, нехай!

- Вітаю новоприбулих! - почав заняття професор. - Як перші заняття?

- Чудово! - викрикували по черзі у класі. - Дуже цікаво! Нудно!

- Он як! - засміявся чоловік. - Ну, я сподіваюсь, що на цьому занятті ви отримаєте не лише потрібні вам знання в майбутньому, але й гарні емоції! Що ж... почнімо!

Руфіус плеснув у долоні і попросив перегорнути книгу на першому параграфі. 

- Казанки? - здивувалась Меріан, адже в підручнику про зільєваріння пів книги займало вивчення якоїсь посудини.

- Перепрошую! - Еллі, прикидуючись чемною ученицею, підняла руку. - А навіщо нам вчити про якісь казанки? Хіба ми не повинні вчитись варити зілля?

- Так! Ви абсолютно праві міс Даутман! - слова професора змусили рейвенкловку поміхнутись. - Але скажіть, як Ви зможете приготувати потрібне Вам зілля коли не розбираєтесь, який для нього потрібен казан? Як Ви вгадаєте з пропорціями або як зможете заварити Драконяче зілля, яке має вельми високу температуру в казанку, який не відповідає таким стандартам?

Дівчина замовкла, втупивши очі у книгу, ніби й не починала всієї цієї розмови. Зрештою, професор посміхнувся так, як ні в чому не було і продовжив своє заняття. Десь у душі Мері також зраділа. Можливо Даутман й проворна на язик і вміє добряче зачепити але не з найрозумніших. 

- Сильно він її... - Меріан якось пропустила той момент, коли тихий дівочий голосок обізвався біля мене.

- Що... ти казала? - брюнетка вирішила перепитати дівчинку з Гафелпафу, що сиділа поруч.

- Та нічого. - відповіла вона, а потім на мить посміхнулась. - Зате тепер я знаю, що вчитиму цей предмет найбільше за інші!

- Я мабуть також! - посміхнулась їй Мері у відповідь.

Ця дівчинка виглядала доволі симпатично, хоч по ній і було видно, наскільки ж сором'язливою і замкнутою вона була. Чарівниця з жовтим галстуком у чорну смужку, посміхнулась і протягнула сусідці свою руку.

- Мене звуть Сибіл Вейн! - Мері протягнула у відповідь.

- А мене - Меріан Галмар! Приємно познайомитись!

- Навзаєм! Ти вже потоваришувала з кимось із учнів?

- Ну-у... - Мері задумалась над її словами. - Я познайомилась з деким, але щоб дружити... мабуть ні.

- О-х... - видихнула Сибіл, опустивши очі. - Я теж ні з ким не подружилась. В моєму класі більше хлопців аніж дівчат... тому напевно це ще одна причина чому так...

- Ну а я наче подружилась з одним хлопцем. - коли Галмар пригадала це, Сибіл різко підскочила на своєму стільці. 

- Справді? - подивувалась вона. Меріан закивала головою. - Ого! Ти вмієш з ними спілкуватись?

- Ха-ха... - від сміху дівчинка змушена була закрити рота, щоб не зривати урок професору, який у цей час пояснював будову казанів. Добре, що вони сиділи на останній парті і тому нікому не заважали. - Ти так сказала, ніби вони з іншого виміру!

- Ну, можливо. Просто дивні вони. Мене трохи відлякує їх невичерпна енергія і постійне бажання щось зруйнувати!

- Але ж не всі такі.

Меріан посміхалась поруч з нею. Давно вона немала з ким поспілкуватись отак просто. Джекі - єдина з ким Мері могла так розмовляти, а інших друзів у неї чомусь не було. Як же це дивно зустрічати схожий по духу людей, де б ти не був. Сибіл же виглядала доволі простою і мабуть те саме вона побачила й у Меріан - той образ, через який ти відчуваєш, що ця людина рідна тобі. Вона не сміятиметься з твоїх невдач і не кривдитиме за недосконалість, а навпаки - підкаже й допоможе. Як важко знайти таких людей, а з іншого боку - як легко! Зрештою, одна фраза професора Руфіуса і роти дівчатками вмить позамикались на міцні замки. Вони домовились продовжити знайомство після уроку.

Наступним був Політ на мітлах! На це заняття всіх першокурсників відправили у спальні по їх мітли, а потім на поле, яке використовували для гри у Квідич. Там їх зустріла професор мадам Трюк, яка одразу ж пригрозила, що зніме цілих сто очків тому факультету, чий студент не буде слухатись і робити все чітко за її командами. Першою була - побудуватись у два ряди обличчям одне до одного. Меріан стала поруч з її новою приятелькою, а навпроти побачила бліде обличчя, яке, через пориви вітру, огортали золотисті кучері. Еллі Даутман стояла разом зі своїми подругами, вслухаючись у кожне слово мадам, продовжуючи час від часу поглядати на Мері своїми зеленими очима. Мері ж, у свою чергу, перевела погляд на професора.

- А тепер, - командувала жінка. - протягніть руки, кожен над своєю мітлою і спробуйте притягнути її до себе, чітко проговоривши фразу ,,Вгору!''

Увесь курс почав повторювати одне і те саме слово, намагаючись вхопити у повітрі свою мітлу, та довгий час скоїти диво не вдавалось нікому, аж доки...

- Вгору! - мітла раптом опинилась у руках золотоволосої рейвенкловки, яка побачивши свій тріумф, нахабно посміхнулась і обдивилась усіх учнів довколо себе, які різко втратили голоси.

Наостанок, дівчинка поглянула у карі очі Мері, яка здивовано дивилась на мітлу в її руках. За якусь мить, Галмар почула чийсь голос, який звучав прямо у її голові.

,,Що, магле?'' - промовляв дівочий голос, що супроводжувався пильним поглядом бурштинових очей:,,Таки не вмієш чарувати? У всіх мітла хоч рухається, а твоя лежить трупом!''

- Замовкни. - промовила тихим тоном Меріан, не забираючи свого погляду від очей Еллі, простягаючи руку над своєю мітлою. - Вгору!

Одне її слово і мітла різко здійнялась у повітря, прямуючи просто у руки чарівниці. Намацавши у своїй долоні дерев'яну важку палицю, Меріан зраділа. Вона зробила це порівняно з багатьма іншими, наперекір словам пані-дражнилці, яка у той момент зімкнула брови і відкрила рота, сама не повіривши побаченому.

- Ну що? - посміхнулась до неї Меріан. - Що ти там белькотіла у моїй голові?

Раптом сусідка Меріан крикнула від болі, адже її ,,слухняна'' мітла здійнялась вгору і дала їй по пальцям, після чого знову впала на землю.

- Як ти це робиш? - спитала у подруги Сибіл, розмахуючи болючою долонею.

Та лиш розвела руками. З часом у багатьох студентів почало виходити. Вони немов намацали кожен свій спосіб, та от декому так і не виходило. Коротковолоса дівчинка зі Слизерину, мало не пускаючи сліз, промовляла одне і те саме слово все знову і знову, додаючи до нього ,,Будь ласка'', ,,Прошу тебе!'' Та коли сил не вистачило, а всі решту почали звертати на неї увагу, дівчинка не витерпіла і втекла зі стадіону, залишивши свою мітлу на траві. Мадам Трюк побігла за нею, крикнувши учням на останок нічого не натворити і не сідати без неї на мітли. На диво, учні послухались.

- Схоже, до нашої школи прибуло багацько маглів! - Еллі продовжувала підкидати свої жарти. 

Меріан хотілось підійти і сказати їй кілька лагідних слів, проте вона вирішила не лізти, принаймі поки що. Та й загалом у неї нарешті було з ким перечекати останні хвилини заняття.

Обідаючи учні мусять розійтись по своїм факультетським довгим столам. Цього разу їжі там хоч відбавляй, чим діти й почали займатися. Меріан сіла поруч старости, яка взялась розпитувати її, як у неї справи, чи довподоби їй навчання, як успіхи і чи ніхто не ображає. Мері подобалось, що з усіх першокурсниць, Ребека Прінком почала спілкувтись саме з нею. Наскільки дівчинці було відомо, Ребека - найкраща учениця Хоґвартсу за останні шість років, відколи вчиться в ньому. Та і дівчина вона була доволі приємною на зовнішність і за характером. 

Під час обіду, Меріан спостерігала за іншими учнями. Були різні, були схожі, двійнята і трійнята. Всі доволі цікаві. Меріан навіть знайшла поглядом свого знайомого з потягу, та він, схоже, не помітив її. Шкода! А от Сибіл махала рукою за будь-якої нагоди. Наступні заняття вони провели разом, сидячи за однією партою. На заняттях більше слухали, а на перервах спілкувались про все на світі. Так, Мері дізналась, що Сибіл родом з невеличкого селища у Британії, вона має батьків, брата і сестру, дядька, який колись працював мракоборцем, та кількох котів.

- О-у, Меріан! - по дорозі до бібліотеки, в яку дівчатка хотіли з цікавості заскочити, дорогу їм перейшли Еллі зі своїми подругами. - Ти нарешті знайшла друга! А я вже хвилювалась, думала покликати тебе до нас, щоб тобі не було самотньо усі ці сім років навчання!

- Он як. - Меріан було не приємно, проте вона вирішила, що на подібне все таки варто відповідати. - Дякую, та поки не хочу. Мені і з Сибіл цікаво.

- Сибіл? З Гафелпафу? Приємно познайомитись! - Еллі протягнула дівчинці руку, та остання не поспішала її потискати.

- Вибач! - відповіла вона. - Не можу потиснути! Мене вчили не торкатись жаб, бо від них бородавки!

Сибіл взяла Мері за руку і вони хутко побігли далі коридором, не в змозі довгий час зупинити свій сміх. Подруги Еллі теж зареготали, через що золотоволоска почала кричати на них. А що було далі, дівчатка не знали та і не дуже кортіло. Вони добігли до бібліотеки, перед дверима якої зупинились, щоб віддихатись і заспокоїтись.

- І як тобі таке прийшло до голови? - сміялась Мері.

- Та якось глянула і перша асоціація. - відповіла Сибіл. - Нічого! Навчу і тебе колись такому!

- Було б чудово! - відказала Меріан, попрявлаючи свою чорну косу.

Бібліотека - велика та простора. Там знаходились не лише підручники, а й енциклодепідії, різні довідники та навіть художня підліткова література, на яку Сибіл і сконцентрувала свою увагу.

- Цікаво, сюди періодично привозять книги чи це все що є на усі семестри? - спитала чарівниця.

- А тобі що, мало? - посміхнулась Мері, розглядаючи повністю заповнені книгами полиці зверху до низу.

- Я не впевнена, що мені на рік цього вистачить! - віджартувалась Сибіл.

Меріан не була любителькою читати, хоча іноді і їй траплялась хороша книга, яка зацікавлювала, змушуючи поринути в її світ з головою. Рідкісне явище, та доволі приємне. Не цікаві книги, або ж зовсім не зрозумілим сюжетом, Мері навіть не дочитувала. А от Сибіл, схоже навпаки, обожнювала книги. Вона розглядала кожну підряд, не зважаючи на обкладинку чи товщину. Чарівниця, немов бачила у них щось інше, аніж просто вигадану історію. Можливо, Мері і розуміла що саме, а можливо й не зовсім.

- Ти так любиш книги? - здивовано спитала Меріан, коли подруга поставила на стіл у бібліотеці стопку, складену з цілої купи книг.

- Так! - посміхнулась Сибіл. - Дуже люблю! Це немов зовсім інший світ, у котрий так мрієш потрапити. Тим паче, кожен світ створений кимось іншим, його особистий світ і від цього удвічі цікавіше!

- Х-м. - задумалась Мері. - Для мене ось це - вже зовсім інший світ.

- Не зовсім. - відмовила Сибіл. - Це один з... Та і то він реальний, а в реальному світі тебе чекатиме буденщина. А от у вигаданому, кожен твій крок - це нова пригода! Нова життя, яке ти можеш прожити по-різному. А ще стиль письма самого автора, адже кожен автор пише по-різному.

- Але слова ті самі... - з посмішкою додала брюнетка.

- Так! І це теж доволі цікаво. Я б... хотіла писати. Та поки... не знаю про що.

- Справді? - здивована Мері сіла за стіл навпроти подруги. - Я думала усі тут мріють лише стати мракоборцями чи працювати у міністерстві магії.

- Ну... А я б хотіла стати письменником! Не хочу усіх цих магічних бійок! Але магія мені теж до душі, тому я тут!

Мері та Сибіл ще довго просиділи у бібліотеці, розглядаючи книги. Вони витягнули одну енциклопедію з магічними істотами, почавши роздивлятись  картинки та опис під ними. Зустрівши між істотами гремліна, Сибіл раптом засміялась.

- А його мабуть змалювали з тієї блондинки з Рейвенклов! - обидві чарівниці зареготали. - Схоже це прізвисько причепиться до неї надовго! Принаймі, я готова його популяризувати!

- Сибіл! Яка ж ти кумедна! - не могла зупинитись Мері.

Вона так боялась цього першого дня, а зрештою все минуло доволі легко і цікаво. Чарівниця отримала нову подругу, нові враження, нові спогади та відкрила у собі нові можливості. Тепер її думок не торкався страх, а тільки цікавість!