Увечері в шкільній бібліотеці залишалось від сили двоє старшокурсників, а пані - чергова пішла кудись по справам, тож Меріан, не боячись зайвих очей, змогла потрапити до архівних полиць, куди пускали тільки по книги, які потрібні були для навчального матеріалу. Там знаходилось чимало секретних документів та книг з заклинаннями але, схоже, не настільки небезпечними, раз їх можна ось так залишити без нагляду.

Полиці були повністю забиті всілякими книгами різної давнини, от тільки де знайти потрібну? Деякий час дівчинка просто роздивлялась, жалкуючи, що не запропонувала зходити з нею Кловер, яка точно знатиме що і де шукати, аж поки її увагу не привернули старі товсті книги, які лежали на полиці одна на одній, та з яких виглядали хаотично закладені всередину листки. Взявши одну таку до рук, Меріан дмухнула на неї, мало не задихуючись від пилюки, що скупчилась на ній за довгі роки простою. Помітивши, що книга ітак ледь тримається купи, Мері поклала її на підлогу, перегорнувши товсту обкладинку. На першій сторінці була передмова, написана їхньою директоркою, чиї ініціали стояли вкінці тексту. Не читаючи перший документ, Мері взялася перегортати наступні сторінки, розуміючи усю хаотичність цієї ,,книги''. Можливо колись вона і була книгою, але тепер це підставка для всіляких документів, старих листів та сторінок з інших книг, не зовсім зрозуміло для чого вирваних. Вона більше нагадувала скарбничку зі всіляким паперовим сміттям, хоч і стояла серед секретних матеріалів. 

- Ясно... - видихнула розчаровано дівчинка, встаючи на ноги, та піднімаючи з собою книгу, з якої вилетіло кілька не прикріплених листків. - Ще й цього не вистачало!

Меріан, у якої і без того мало часу, миттю відставила книгу і кинулась збирати цей мотлох, допоки не побачила серед листків кілька фотокарток, які з цікавістю почала розглядати.

- Ого! - не втрималась дівчинка, побачивши, як люди на фотографіях раптово заворушились. Таке бачити їй ще не доводилось!

Люди на фотографіях рухались близько кількох секунд, повторюючи ті самі рухи перед тим, як фотограф натисне на кнопку і їх тіла осяє спалах, як у тих фотографічних апаратів сорокових років. Героями цих магічних фото-листівок були чарівники, одягнуті в довгі мантії та безтурботно посмішковуючись на камеру, а на зворотній стороні писала дата знімку. На іншому фото були такі ж чарівники, тільки в зовсім іншій локацій, а на ще іншому - викладачі Хоґвартсу. Половину з них Меріан впізнала, от тільки директор був інший - високий дідусь з довгою бородою та добрими очима. На зворотньому боці фотокартки писало - ,,1953 рік. Жовтень. Хоґвартс. Збоку від професора Стебль, стою я - професор Горацій Слізнорт, одягнутий у свій найкращий вихідний костюм. У цетрі, на чолі всієї викладацької громади - директор школи, професор Альбус Дамблдор та його заступник, професор Міневра Макґонаґалл, які навіть під час фотографії встигають обговорити сьогоднішній випадок з зеленими вугриковими жабами, які містер Біккін випустив з моєї шафки просто під час заняття''.

А й справді, минулий та теперішній директори про щось з помішками шепотілись, доки один з професорів зніяковіло поправляє свою жилетку. ,,Цікаво, чому ця фотографія лежить тут, серед забутих шкільних матеріалів?'' - думала про себе Меріан, переходячи очима на іншу. На ній стояло кілька людей, серед яких, майже в самому центрі, була її мати - Неслі Галмар, а позаду неї і батько - Альфред, що під час фото переводив очі з об'єктиву на свою майбутню дружину. Меріан здивувалась, побачивши їх. Такі молоді... дівчинка перегорнула фотографію, читаючи дату її випуску. 

- ,,Грудень, 1984 рік''. - їм було по двадцять.

Ця фотографія була зроблена в одному з залів школи. З-заду фотокартки написано, що на ній зображені сенатор, викладачі та колишні студенти, що тоді вже працювали на Міністерство магії. Довгий час Меріан вдивлялась у обличчя батьків, а також тих, хто їх оточував. Це не було якоюсь важливою інформацією, яка б розкрила перед нею багато секретів, але це все ж було минуле, яке теж цікаво пізнати. Серед людей був один чоловік, на вигляд йому теж близько двадцяти, принаймі тоді було. Високий, статний та світловолосий, хоч і справжній колір його волосся Мері не могла вичислити через чорно-білу плівку. Та все таки, її увагу привернув погляд чоловіка. На коротку мить він дивився в бік її батьків, а потім різко перекидав очі у камеру. Цей дивний жест змусив Мері дещо захвилюватись, хоч і не надовго.

Почувши як пані - чергова виганяє останнього студента з бібліотеки, Меріан швидкоруш кинулась ставити книгу на місце, а от фотографію, ніби знайдений скарб, вона заховала у кишеню жилетки і вибігла до дверей на вихід, тож чергова і не встигла зловити її на гарячому.

З того часу минув тиждень. Мері часто переглядала знайдену фотографію, а от знову в архів потрапити не вдалося. Скільки б вона не проходила повз нього, перед дверима сиділа чергова, читаючи свої газети та не впускаючи нікого стороннього. Виглядало чимось схожим на змову але ж те, що хтось таки заходив у той бік навряд могли вичислити. Хіба, що по вмісту пилюки на книгах, які Мері ненароком встигла прибрати своєю мантією. В один з таких днів спостереження, дівчинка ненароком натрапила на пана Філча, який задивився на неї таким божевільно-грізним поглядом, котрий, немов, виїдав усю її душу. Боячись, що старий вміє кось считувати усі найпотаємніші таємниці з очей студентів, Меріан вибігла з бібліотеки геть і більше туди не приходила. 

Наближалась подія, яка, кілька останніх днів, стала для школи найбільш бажаною для обговорення - матч Квідичу, де команди Гаффелпафу та Гріфендору злеться на своїх мітлах задля двобою одна проти одної. Вся школа буде спостерігати за цим дійством і хоч Меріан нема за кого вболівати, а Сибіл взагалі все рівно, обоє дівчат вирішили вибрати одного гравця, за яким спостерігатимуть усю гру, а саме - Деймонда Енсворда, - по сумісництву, знайомого Мері.

- Швидше! - кричало двійко гріфендорців. - Займемо місця на першому ряді.

Перед початком гри, Меріан та Сибіл встигли запримітити місця позаду всіх, де, на цей раз, милі забіяки з Рейвенклов не встигли сісти. Коли Еллі з подругами, сміяючись на якісь цікаві теми, піднімались по сходах спостерігальної вежі на полі, посмішка з їх губ одразу прибралась сама собою, коли вони побачили вітальні помахи в їх бік своїх однокласниць, Еллі тільки звузила свої брови, споглядаючи за ними, та не сказала ані слова, а лиш повернулась і вирушила з подругами на іншу вежу, щоб взагалі не бачити Мері та Сибіл. Ті лиш переглянулись та зареготали, продовжуючи очікувати на початок матчу.

Нарешті ведучий почав вітати гостей та оголошувати команди. З воріт, як і того дня на тренуванні, вилетіли гравці на мітлах та зупинили свій рух над полем, вистроюючись у коло. Ловці обох команд відлетіли подалі, а мадам Трюк вийшла до них з валізою, яку відчинила і витягнула з нього м'яча.

- Хай почнеться гра! - крикнула вона свої слова, як і того дня, та кинула м'яча у повітря.

Всі, наче комахи з крилами, миттю кинулись до м'яча, а очі вболівальників кинулись до гравців. Першим м'яча зловив хлопець з Гріфендору. Він перекинув його своєму товаришу по команді, той - іншому, а коли останній перекидав його своїй подрузі, м'яч спіймав у польоті хлопець з Гаффелпафу і так всю гру. Час від часу вони забивали м'ячі у ворота, зазвичай у найнижчі, адже верхні кільця воротарі старались вберегти, як найкраще, оскільки вони додавали найбільше очок.

- Дарма стараються! - підкинула Кловер своїм сусідма по лавці, які сиділи перед дівчатами. - Все одно воно залежить від ловців. Якщо якась команда зловить золотий снітч то все! Вони автоматично отримають сто очків, а гра завершиться!

- Як думаєш, - прошепотіла на вухо подрузі, Меріан. - Деймонд зможе зловити снітч? Тоді він так хвилювався на тренуванні.

- Не знаю... Але якщо ні, то поганого ти хлопця собі вибрала!

- Що? - Сибіл засміялась з власного жарту, а Меріан відвела очі на гру, продовжуючи спостерігати за Деймнодом, який робив те саме зі свого боку.

- Ну що ж, - сказав ведучий. - це був тільки розігрів! Цікаво, як піде гра, коли на арену до наших друзів вилетять старі знайомі - бладжери?

Раптом, мадам Трюк відчинила валізу і з неї різко вилетіли дві кульки, трохи менші за м'яч, одна з яких одразу ж врізалась в гравця з Гафелпафу.

- Ой! - кинув ведучий. - Не пощастило! Що ж, хай це послужить уроком для інших гравців!

Темні кулі розлетілись по всьому полі, намагаючись якось нашкодити літунам, проте ті, доволі успішно їх обходили, продовжуючи свою гру. Хлопці - старшокурсники почали підкидати овації зі своїх місць, поки однокласники Меріан прикривали мантіями свої голови, боячись, що бладжери зачеплять і їх.

Минуло ще трохи часу і, нарешті, ведучий взявся оголошувати те, чого чекали усі на полі.

- Ви ще не засумували? Тоді саме час для десерту! Випускайте на поле найціннішу річ, яка принесе безперечну перемогу будь-якій з команд, гравець якої спіймає її! Випустіть золотий снітч!

З дивної валізи, на поле вилетіла маленька крихітна золотава сфера, яка збоку нагадувала жовте колібрі. От він! Золотий снітч, спіймавши який, гравець завершить гру та зможе вибороти перемогу для своєї команди. Очі Меріан та Сибіл миттю перевели погляди зі снітча на гріфендорця, який налаштувався, міцно стиснувши основу мітли, та ловець протилежної команди зреагував швидше. Він одразу кинувся на снітч, як тільки закінчився час очікування, а от Деймонд, побичивши це і зрозумівши свою помилку, зцівив з люті зуби та, якомога хутчіше, скерував мітлу в бік своєї цілі.

Вони з супротивником кинулись на снітч, з різних боків, намагаючись перегнати одне одного, проте крихітна річ виявилась набагато швидшою за мітли ловців. Вона спритно облітала кожного з учасників гри, намагаючись збити ловцями їхніх же товаришів. Хлопець з Гаффелпафу по трохи почав відставати від снітча, щоб не завдати своїм співкомандникам більшої шкоди аніж бладжери, а от Деймонд і не збирався зупинятись. Він протягнув руку за снітчем, намагаючись його зловити і в таких умовах, проте той різко опустився вниз, мало не змусивши свого переслідувача врізатись зі всієї швидкості у спостерігальну вежу, та той різко кинувся за ним униз, а потім і прямо, а після знову вгору, лиш би не втратити крихітку з виду.

- Позич! - спостерігаючи за цим, гравець з команди супротивників вихопив у свого друга бейсбольну биту та підлетів до місця куди прямував бладжер.

Хлопець відбив його в бік, де мав пролетіти Деймонд і щасливо поцілив кулею у його плече, чим мало не збив його з мітли. Гріфендорець зупинив хід і схопився за болюче місце, мало не втрачаючи від болю свідомість та важко дихаючи. Так, він пробув якийсь час на одному місці, а коли помітив ловця іншої команди, який летів за снітчем прямо у вузький лабіринт, то, зібравшись з силами, полетів у тому ж напрямку.

- Гляньте, тільки! - сказав ведучий. - Ловець Гріфендору знову у грі!

Гріфендорці кричали і плескали голосніше за інших. Меріан ж просто сиділа і спостерігала за всім, що коїлось на полі, знервовано тормосячи свою спідницю, на що звертала увагу Сибіл, і хоч дівчинка намагалась заспокоїти подругу, та не могла підкоритись її словам. Надто сильно вона хвилювалась за свого знайомого чи просто за його здоров'я, особливо після всієї жорстокості, яку побачила на цій грі.

Деймонд летів над тонелем, не намагаючись спуститися. Снітч все рівно був далеко від гаффелпафця. Деймонд чатував на те, коли крихітка сама вилетить, а вгорі він вже її зловить, проте механічне колібрі опустилось нижче ловця, та полетіло назад, залишивши двох хлопців ні з чим. Деймонд і його супротивник змушені були повертатись. Час закінчувався. Цього разу Гаффелпаф набрали більше очок ніж Гріфендор, чим студенти факультету не переставали потішатись у себе на лавках. Меріан та Сибіл переглядались одна на одну, розчаровано розуміючи, що ніхто не зловить снітч, адже ще трохи і гра закінчиться без ловців. 

Гаффелпафець та гріфендорець летіли що є сил, щоб ухопити золотого снітча та закінчити гру швидше. Врешті вони обоє, майже на однаковій швидкості, витягнули свої руки перед снітчем, як раптом супротивник різко вдарив у болюче плече Деймонда, намагаючись скинути його з мітли. Того затрусило від болі, та і в старшокурсника сил було все ж більше ніж у пораненого другокурсника але той не міг здаватись. Ще один удар у його бік, а за ним сильніший другий, як Деймонд різко опустився, від чого хлопця закинуло з його мітлою у інший бік. Користаючись моментом, Деймонд піднявся і протягнув до снітча руку, до якого залишалось зовсім трохи.

- Отож залишились останні секунди! - під гучні овації кинув ведучий. - Рахуємо разом! Десять, дев'ять...

Почувши це, Деймонд зціпив зуби, а сам помалу почав підніматись на ноги на летючій мітлі, після чого прицілив долоні і різко стрибнув вниз. Меріан з жахом встала зі свого місця, побачивши, як її товариш падає з мітли на землю і перед його падінням рефлекторно закрила руками очі. Ведучий раптом зупинив рахунок.

- Що з ним? - почулось з трибун. - Він впорядку?

Гравці перестали грати, поволі опускаючись на поле до свого друга, що з двох метрів впав на нього. Раптом, Деймонд сам почав робити зусилля, щоб піднятись. Самотужки, він ледь встав на свої ноги, а потім поглянув у свою долоню, яка була зціплена в кулак. Деймонд розкрив криваві пальці, під якими різко замахав маленькими крилами золотий снітч, після чого розправив їх та сховав у середину.

- Це неймовірно! - вигукнув у свій мікрофон ведучий. - На останніх секундах Деймонд Енсворт зумів спіймати золотий снітч! Гріфендору додають ще сто додаткових очків! Гріфендор переміг!

Усі трибуни наповнилися радісними криками, проте ненадовго, адже всі студенти почали масово вибігати на поле, щоб обійняти вмілого ловця. Меріан та Сибіл попрямували за ними. Деймонд, майже живий, стояв в оточенні купи студентів та професорів, посміхаючись і дякуючи за приємні слова, які отримував від них, аж доки йому мало не стало зле від понівечень, які нанесли йому бладжер та земля, на яку він погано приземлився. До нього підбігла медсестра, яка скомандувала відвести того у госпіталь, а позаду студенти і команда, що взялися супроводжувати його аж до школи.

- Чому ти не підеш? - раптом спитала подругу Сибіл.

- Та навіщо? - перепитала Мері.

- Ну, просто. Він ж наче твій друг.

- Та ніби ні! Я-я... не знаю! Ми ж з ним майже не спілкуємось. Просто сподіваюся, що з ним все буде добре.

- Сподівайся! А то він добряче отримав за сьогоднішній матч.

- Це точно.

Дівчата вирушили за всіма до школи, обговорюючи гру, а потім і все решту, що їх цікавило.