Темне століття

Євген Мазурок

У кожного в житті було чи буде Століття темніше ночі і довше за будь-який рік. Я вже проживши його не хочу пізнати знову У ньому я був сірим нікому не потрібним мрійником Я був повітрям , яке було нікому не потрібне. Воно здавалось мені нескінченим Я думав , що все життя буде таким Але я найшов тих хто витягнули мене Хто подарували спогади цінніші золота За них не шкода піти у бій За них не шкода пролити кров За ними як за стіною Але все рано чи пізно кінчається Все менше і менше спогадів лишається у нас Ми частіше сваримось ніж хочемо розуміти Ми розпадаємось. Це боляче. Для мене і для них Я не хочу століття того Я не хочу вічну ніч Пізнавши справжнє життя Я не хочу і не буду знову повітрям І біль все більша у мені Сльози все частіше йдуть. Все важче і важче вберегти себе від часу того сірого Я хочу лиш одного , щоб ми один одного зрозуміли і прийняли. Мені не важливо наскільки вони зміняться Я хочу лиш зберегти спогади , які є у нас. Лиш би темне століття минути. Де кожна хвилина іде як година. Де ти сам без зайвої думки і емоції щось вирішуєш Де тобі всеодно на все. Де життя зупиняється назавжди.

2021-01-30 20:52:48

6

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Валерія Долінос

Відчуваються життєві переживання в стрічках✨

Відповісти

2021-01-31 10:31:16

Подобається

Євген Мазурок

@Валерія Долінос Якби не відчувались , то не писав би

Відповісти

2021-01-31 10:31:44

1

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

44

21

1760

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

1567