Знак Мученика
Я з дитинства пам'ятаю , як завжди думав , що особливий я в чомусь. Так і сталось. Я ставши особливим зрозумів , що смерть пожартувала наді мною. Лишила свою косу на моєму язиці , а сама на мене погляда сміється. Вона дала мені прокляття і знак , щоб я не забував про все. Перевернута коса на моєму язику . Кожне слово моє стає правдою . Кожна важка робота в кінці наносить удари по серцю. І маю я брата близнюка. Але всю біль і не згоду я отримаю за двох , хоч близнюка і не існує. Я живий лише через сміх смерті. Якби я міг померти. Але не мені це вирішувати. Правда Смерть? Вона не дасть мені померти так , якби я не міг і не хотів. Це знак моєї особливості. Це знак Мученика в тілі смертному. І так смерть буде довго гратись мною. Я не боюсь її , бо правила проклять і слів я зрозумів.
2019-11-18 17:52:04
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Мятный Пряник
Очень крутая идея, уоу
Відповісти
2019-11-19 06:54:59
Подобається
Євген Мазурок
@Мятный Пряник яка идея ? Ет на самом деле
Відповісти
2019-11-19 06:55:45
Подобається
Мятный Пряник
@Євген Мазурок тоді співчуваю
Відповісти
2019-11-19 06:57:05
Подобається
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
53
16
3971
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4750