Благослови меня тёплыми ливнями
Михаэль Казакевич
Благослови меня, призрак над городом, Благослови меня тёплыми ливнями! Ты научи меня всё, что нам дорого, Сеять в полях вокруг взмахами сильными. Ты научи огонь пламени белого Не опалить души тела незрячего. Брошу в костёр любви – всё что я сделаю, Чтоб отделить от лжи всё настоящее. В жизнь возвращаюсь вновь, словно змея из кож, Словно росток пророс колоса нового. А ты, коса, меня – рано ещё – не трожь! Не напитался сок вкуса дубового. И не нашлось вокруг тела незрячего, Тела готового к дружбе и верности, Сердца такого же да настоящего, Сердца горящего пламенем, беглого. Благослови меня, призрак над городом Мудрым напутствием, тёплым судьбы дождём. Пусть не глазами – душёй буду голоден. Вечным горит огнём верность в пути моём.
2023-04-03 06:35:17
0
0
Інші вірші поета
Только раз Просто волна Чёрный конь с золотыми крылами Перекрёсток желаний
Інші поети
Keiana Smith
@crazyreader99
MaggieB
@MaggieB
Aëden
@jewdiks
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
44
21
1910
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11444