Память
Как бесконечна, быстротечна, коротка, Порой точна, в ней есть и запах, есть и имя, В глубины лет обращена летит легка, Но беспощадна, как война на Украине. И унесёт, и закружит с листвою нас, Над голым парком с лужей грязной в середине, И вспять, и вглубь туда, где были только раз, И в темный омут мутных грёз печально кинет. И заметёт ветрами жизни прошлых лет. Заглянет в окна странных будущих событий, И ждёт один ей нужный правильный ответ, А ты актер, не режиссер, актер и зритель. Но это только лишь спектакль – ещё не суд, Где не дано переиграть на сцене роли. Взгляну в остаток дней, что вдаль меня несут, Где реки слёз впадают в бездны острой боли. И я на том себя всю жизнь свою ловлю, Как книгу старую её в руке листая, Куда не кину взгляд, воскликну: "дежавю". И, отвечая на вопросы, вырастаю. Вот память тает под ногами, как в кино, И чудом правда из-под грязи под ногами, Метнуться в жизнь назад в открытое окно, Забыть и петь, любить и жить, сорить деньгами.
2022-11-17 13:12:50
0
0
Схожі вірші
Всі
Хай буде так
«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.
38
4
5825
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2302