Горящая спичка
Обесточь, <обесчесть>, погаси во мне сгусток огня, Этот ада глоток, эту боль, как залить равнодушием? Этот страх по ночам, этот зверь, что в течение дня, Он не кровь мою пьёт, но терзает и мучает душу. А она мне дана, как последняя в жизни любовь, Как надежда на счастье, как нить, что выводит к истоку. Мне вручили её, как подарок, и вместе с тобой, Но на время, а время идёт торопливо жестоко. Нам дают только то, что мы сможем поднять, унести. Я не жалуюсь, нет, на тяжёлую ношу шагая. Но надеюсь понять, что не сбился с прямого пути, А мой крошечный ад – он прелюдия вечного рая. А ещё была ночь, была радость святого огня. Что нам души поджог, разбудив ненасытного зверя. Он огонь её пьёт и терзает, и мучит меня Страхом жуткой, ужасной, великой, вселенской потери. Тот огонь, разбудивший любовь, пусть вдоль спички горит, Та любовь, пусть летит через тучи обратно к истоку И пусть песней разбудит ту вечность, что может, но спит, Победить это время, что так откровенно жестоко.
2023-02-19 07:09:51
1
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4060
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
9728