Горящая спичка
Обесточь, <обесчесть>, погаси во мне сгусток огня, Этот ада глоток, эту боль, как залить равнодушием? Этот страх по ночам, этот зверь, что в течение дня, Он не кровь мою пьёт, но терзает и мучает душу. А она мне дана, как последняя в жизни любовь, Как надежда на счастье, как нить, что выводит к истоку. Мне вручили её, как подарок, и вместе с тобой, Но на время, а время идёт торопливо жестоко. Нам дают только то, что мы сможем поднять, унести. Я не жалуюсь, нет, на тяжёлую ношу шагая. Но надеюсь понять, что не сбился с прямого пути, А мой крошечный ад – он прелюдия вечного рая. А ещё была ночь, была радость святого огня. Что нам души поджог, разбудив ненасытного зверя. Он огонь её пьёт и терзает, и мучит меня Страхом жуткой, ужасной, великой, вселенской потери. Тот огонь, разбудивший любовь, пусть вдоль спички горит, Та любовь, пусть летит через тучи обратно к истоку И пусть песней разбудит ту вечность, что может, но спит, Победить это время, что так откровенно жестоко.
2023-02-19 07:09:51
1
0
Схожі вірші
Всі
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
1856
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11376