Сегодня время перемен
Что я могу? Всё канет в прах, Воспрянет племя молодое. Сегодня Бог на площадях, И время движется другое. Другое, что забудет нас. Объятья рук, увы, не вечны. Я слышал гром, настанет час, И все погибнут, кто беспечны. Беспечен не был я, но вот Не докопался до причины. А время знай себе идёт, Рисуя на челе морщины. Морщины выдают мечты, Что не укроешь и не спрячешь, – На лбы натянуты, на рты. И каждый знает, что ты значишь. И если всех расставить нас За другом друг в широком поле, То восклицательный я знак И стану места удостоен Последнего, а что за мной? Наверно пропасть бесконечна. Ни мир несу вам, ни покой, Но только бой и вера вечны. А что за мной? Всё канет в прах. И не рождённый и рождённый. Сегодня Бог на площадях! Дух перемен непобеждённый. Всевышний требует измен Желаньям славы и наживы. Сегодня время перемен. Храни вас Бог, пока вы живы!
2023-06-18 06:37:37
0
0
Схожі вірші
Всі
Моє диво
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
2182
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12408