Многозначность судьбы
Многозначность судьбы и убожество жизненных планов, – Чем ещё я смогу доказать, – красотой убегающих лет? Я стою среди вас, словно трезвый средь скопища пьяных, И не маг, и не бес, но козырный колоды валет. Улечу самолётом, ракетой вонжусь в поднебесье, Простучу поездами по шпалам катясь и скользя, Прожурчу ручейком иль дождём, или новою песней В ваши души с отмычкой, куда мне с ключами нельзя. Расскажу вам о вас, озаряя фонариком души, Освещая свечой ваших жизней боя, и покой Подожгу, пусть горит, выжигая вокруг равнодушье. Не пугайся – горю я давно не сгорая с собой. Не сгорая горю и не строю по жизни я планов, По несчётным счетам правдой честно платя палачам. Не найти мне покой, среди трезвых последний я пьяный, Освящаю огнём лик судеб предназначенных нам. Жизнь по шпалам проносит, боимся в пути оглянуться, И не спят палачи – их работа порой не легка. Это можно, поверь, нам заставить судьбу улыбнуться, Ведь кострами надежд свет пронзает насквозь облака.
2023-02-09 06:27:29
0
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10049
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11897