Огонь или инстинкт
Огонь ты иль инстинкт – познал иль вдруг, постиг? Во сне иль наяву? Был мёртв – теперь живу? Жил в духоте надежд, среди тряпья одежд, Но выйдя из огня расстался с прошлым я. Вот средь теснины скал подъём за перевал, Вот в океане вод девятый вал встаёт. Здесь голос, как кинжал, что к сердцу ты прижал, И сердце гонит кровь, пока жива любовь. Собою пишешь стих – и это не инстинкт! Молился иль, желал – на что ты уповал? Искал средь моря слов то, что откроет кровь? Ко мне пришёл Господь иль рок судьбы, иль плоть? Что им оставлю здесь? Я не был иль я есть? А странная мечта – вернуться, неспроста, А жизни якоря? А всё начать с нуля? Увижу, пусть в гробу, свою одну судьбу, Которую не смог прожить, – и вот итог. Успею ль в этот миг познать, всё что постиг? Чтобы не страсть – любовь мне гнала в жилах кровь, Чтоб голод никогда причиною стыда Не стал, а все слова – источник Божества, Как ангела полёт, как чудо, что нас ждёт.
2023-05-11 09:13:09
0
0
Схожі вірші
Всі
Я тебе по-справжньому кохала...
Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.
42
15
1253
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11183