Огонь или инстинкт
Огонь ты иль инстинкт – познал иль вдруг, постиг? Во сне иль наяву? Был мёртв – теперь живу? Жил в духоте надежд, среди тряпья одежд, Но выйдя из огня расстался с прошлым я. Вот средь теснины скал подъём за перевал, Вот в океане вод девятый вал встаёт. Здесь голос, как кинжал, что к сердцу ты прижал, И сердце гонит кровь, пока жива любовь. Собою пишешь стих – и это не инстинкт! Молился иль, желал – на что ты уповал? Искал средь моря слов то, что откроет кровь? Ко мне пришёл Господь иль рок судьбы, иль плоть? Что им оставлю здесь? Я не был иль я есть? А странная мечта – вернуться, неспроста, А жизни якоря? А всё начать с нуля? Увижу, пусть в гробу, свою одну судьбу, Которую не смог прожить, – и вот итог. Успею ль в этот миг познать, всё что постиг? Чтобы не страсть – любовь мне гнала в жилах кровь, Чтоб голод никогда причиною стыда Не стал, а все слова – источник Божества, Как ангела полёт, как чудо, что нас ждёт.
2023-05-11 09:13:09
0
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4955
Намалюю
Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.
52
13
2944