And I’m in pain

“ В любові немає сорому,

в любові все прозоро.”

Телефон задзвонив опівночі.

Серце завмирало, стискаючись і переганяючи кров із неймовірною швидкістю. Жаклін знала, що цей дзвінок вирішить її подальшу долю, але смертельно боялася підійти до нього і сказати банальне «Алло». Здавалося, що, якщо вона промовить ці слова життя стане іншим, диференціальним, чужим. Найбільше Жаклін боялася, що її життя не належатиме їй.

Неприємний звук вхідного дзвінка на телефоні лунав ще кілька разів, і, подужавши себе, свої страхи та переживання дівчина відповіла:

– Алло! – з її губ злетіли чотири літери, які дали шанс на майбутнє. Або ж зруйнували все те, що вона будувала все своє життя. Зруйнували її, як особистість, людину.

— Якби не твоя віра, я давно вже здався б, — голос на тому кінці сказав священні слова для Жаклін і вона заплакала. Ці слова були молитвою, мантрою, немов чимось сакральним, життєво необхідним.

Знала ж, що кохання завжди грає людьми. Примушує злетіти високо, а потім штовхає до прірви, попередньо обрізавши крила. Знала, що якщо дасть слабину, знову почнеться рутина їхніх жорстоких стосунків, яких вона боялася, як вогню. Ці відносини були побудовані на болю. Це була їх можливість виразити свої почуття через образу один одного. Біль — була обміном почуттів. Це хворе кохання потребувало змін, вона хотіла вийти з цього кола жорстокості та насилля.

— Я піднімусь до тебе? — це питання скоріше було підтвердженням, і Жаклін, покірно промовчала, дозволила своєму мученикові увійти.

Її тіло було зіткане з туги за минулим, яке не повернеться. Жаклін хотіла б ніколи в житті не знати Рея і віддала б все, щоб той фатальний день, коли вони познайомилися, ніколи не настав. Але доля, як завжди, вирішила по-іншому: призначила дату, змусила дівчину страждати та принижуватися. Дівчина просто не вміла кохати по-справжньому, щиро, вільно. Все її життя нею користувалися немов іграшкою. Її просто ніхто не сказав що таке любов, не навчив любити.

Стук у двері сповістив про те, що настав час, якого вона боїться найбільше, але не може відмовитися. Правду кажуть, що жертва залежить від свого мучителя. Це як чергова порція болю, без якої ти вже не можеш жити нормально, відчувати полегшення, яке стає найважчим вантажем.

Жаклін відчинила старі, потерті двері й впустила чоловіка середніх років у квартиру. Елегантний на вигляд, з похмурим, злим поглядом, густими бровами та дитячою усмішкою. Так, вона закохана і бачить у ньому щось, що не бачать звичайні люди, що повз них проходять. Він приваблював її своєю відвертість, самотністю. Здавалося, що його душа була крижаною, холодною, мертвою. Але Жаклін ніколи це не відштовхувало. Вона вірила, що може розтопити цей лід, де згодом проростуть квіти, червоні троянди, що так ваблять око.

– Ти виглядаєш дуже сексуально! — його оксамитовий, трохи грубий голос зробив комплімент дівчині, яку вона чує дуже часто з його вуст.

– Може чаю? – дівчина не вірила, що промовила таку нісенітницю, в той час, коли вирішувалася доля їхніх стосунків.

– Давай!

Жаклін пропустила гостя вперед себе і тихо, немов ступаючи по хмаринках, пішла на кухню. Приготувала улюблений чай із бергамотом та корицею, і поставила на старий дубовий стіл.

– Як робота? — дівчина боялася розпочати розмову першою, але й не могла показати свою слабкість і боязкість перед ним.

В його очах вона хотіла бути сильною, але, як би вона не намагалася, все було марно. На публіці вона була сильною, незалежною, агресивною жінкою, яка завжди досягала своїх цілей. І лише поруч з ним, вона могла бути справжньою — зламаною, та закоханою.

Рей, як дикий звір, дивився в її очі й бачив усі її страхи та переживання; читав її як відкриту книгу, сторінки якої вже давно стали до болю знайомими, завченими, рідними. Він знав, що заради неї зможе змінити все у своєму житті, навіть себе. Ця жертва заради “Нас” була необхідна кожному, а особливо Жаклін.

— Я хотів тобі щось сказати...

– Не потрібно! — дівчина різко запротестувала, немов боялася чогось, а її блакитні очі видавали всі страхи, які вона так ретельно ховає всередині себе.

– Я кохаю тебе! – це був перший раз, коли Рей сказав цю фразу, слова, що докорінно змінили не лише думку Жаклін про нього, але і його самого. Чоловік зміг віднайти себе в цій дівчині, знайти схожості, які притаманні йому.

Він був такою самою маленькою дитиною, яку не навчили любити.