На землю спустилися сутінки. Вузькими вуличками скитаються поодинокі люди вертаючись додому, але не всі йдуть в тепле "гніздечко" декому потрібно працювати. Ми й не помічаємо подорожніх сумки й рюкзаки яких наповнені звичайними на вигляд предметами - масками.

Якщо уважно вглядатися в пересічних людей можна побачити дивні субкультури або тих, хто хоче вирізнятися, або навпаки тих хто хоче бути в тіні.
Вирази обличчя в більшості людей - буденна беземоційна маска байдужості.

Всі знають цю набридливу роль пересічного прохожого якому байдуже інші, він весь в своїх думках.

Приєднуючись до компанії, дружба з якими затерта до дір і латають її щоденні розмови й жарти один над одним, ми змінюємо маску на "спавжні емоції веселі та щирі".

***
Амей проводила обшук кімнати сестри аж до вечора, вона навіть не зважала на тепле сонечко яке дозволило подивитися на себе перед тим як сховатися за горизонтом. Тільки но сутінки поглинули останній найяскравіший промінь тишу порушив дзвін телефону змусивши Моле вхопитися за серце.

"Якій скотині захотілося моєї смерті?! "

- Алло?!

- Прийом! Хьюстон у нас проблема!

- Хосе?

- Ні, чорт забирай, королева Вікторія. Я повернувся і сьогодні ми святкуємо моє повернення! До речі проблема сама собою розчинилася.

- Ам... ну добре де зустрінемося? - але вмить спантеличеність замінив гнів:- Хоча стоп. Сандерс! Скотина ти така! Чому за цей тиждень жодного дзвінка?!

- Ну пробач я ж не просто так їздив, а з шефом. Повір - твій гаспид проти нього квіточка. - тяжко зітхнув Хосе. - Ну що пробачаєш? Я пригощаю.

- Що ж я сьогодні добра і дозволю себе пригостити. - всміхнувшись відповіла Амей передчуваючи як завтра з похмілям боротиметься, без цієї традиції не може обійтися їх тісна компанія. Традиції - то святе!

- О дев'ятій біля пабу. Згодна? - разом з голосом почувся залізний бряскіт і скрегіт дверей, той звук дівчина впізнала- вхідні двері Сандерса. Ця лінива жопа, як про друга висловлювалася Амей, каже, що це звук його обителі.

- Так, о дев'ятій нормально. Ти вже добрався до своєї Обителі? - іронічно запитала дівчина поправляючи штору й "скануючи" кімнату, чи все вона поклала на місце і все перевірила.

- Місце призначення досягнуто, а до речі у вас мадам лишилося.. двадцять хвилин. Поспішіть!

- Не хвилюйся не запізнюся краще за собою слідкуй. - Амей зробила різкий, та невдалий, старт і "зухвало поцілувала" підлогу. Почувся гучний регіт друга. - Чого ржеш як кінь!?

- А-ха-ха з приземленням! Буду тебе чекати не спізнись! До зустрічі.

- Ага бувай здоровий... поки що! - скрежучи від люті зубами, відповіла дівчина й подивилася на підступну підлогу, а впала вона через дошку яка виступає з підлоги.

Амей вирішила її забити ногою, щоб не падати, але коли вона стукнула по ній та взагалі вилетіла. В тайнику було щось замотане в посірілу матерію (мабуть вона колись була білою), дівчина розгорнула її й побачила книгу з дивними символами, вони були не схожі ні на жодну з відомих майбутньому детективу мов.

Дивовижними завитками красувалися п'ять символів, та тільки дівчина взялася відкривати книгу вхідні двері клацнули.

"Джул прийшла!? "- злякано промайнула думка.

Амей нашвидкуруч змотала книжку й поклала на місце, засунула дошку на місце і дуже швидко вилетіла з кімнати.

Серце шалено витанцьовувало намагаючись вибитися з грудної клітки і схаменулося тільки тоді, коли дівчина підперла двері своєї кімнати зсередини. Подих незважав на серце, він ніяк неміг нормалізуватися.

Глянувши на годинник, що весить на стіні, дівчина кинулася до шафи. Вхопивши перше, що потрапило під руку, вона переодягнулася й побігла до пабу.

"Він точно назначить штрафну чарку. " - погіршували ситуацію думки.

*минуло 10 хв*

Вулицею біжить вихор з надією не спізнитися, але біля входу, мотаючи головою, вже чекає Хосе.
Амей ледь зупинилася за декілька сантиметрів від спини друга.

– Ну і що на цей раз сталося? – різко розвернувшись на 180° промовив роздратований друг.

– Навіть привіт не сказав спочатку заводиш тираду, може я знайшла дещо... – також роздратовано кидає Амей.

– Ну добре бути букою це твоє покликання, – усміхнувся Сандерс згрібаючи хмуру подругу в обійми,  – Тому заходьте мадам Букутьє!

Він відчиняє двері пабу і в ніс б'є амбре з примісом віскі.

– Вони відкрилися два тижні тому я ще ніразу тут не була. – осторопівши промовила Амей розглядаючи зал – стіни пофарбовані в темном'ятний заспокійливий колір, підлога постелена паркетом,  меблі наче зі старого празького пабу, два масивні столи, що протягуються майже від дверей до барної стійки, а біля них лави також дубові й усе це притулено в невеликому залі, царство бармена – барна стійка за якою на полицях стоять старовинні пляшки з дорогим алкоголем, увінчують картину три ковані люстри, що дають приглушене світло. Цей паб наче застряг у минулому з'явилося дивне передчуття, що зараз двері, з ноги, відчине якийсь лицар недавно повернувшийся з походу, вибіжить офіціантка в старій сукні з білим передником і принесе кухоль відмінного елю.

Лилася приємна мелодія яку грав на гітарі парубок, що зручно вмостився біля барної стійки на високому стільці.

– Тобі цей хлопець не здається знайомим?

– Ха, так це ж наш любитель серинад!

– Точно! Пам'ятаєш як його посадили на 15 діб за ту "прославляючу" оду нашому гаспиду?

– Ох, чудова була пісенька весь відділок разом з комісаром її переспівували!

– Так шкода хлопця, прийшов коханій заспівати, але не врахував одного, на першому поверсі живе злющий чорт. – вони дружно засміялися згадуючи вираз обличчя детектива, коли він тягнув парубка до камери.

– А мені тут подобається. Куди сядемо?

– Давай кудись подалі, – відповіла вона.

– Якщо тут буде смачний ель, який нам обіцяє цей відмінний інтер'єр, то я тільки тут і буду щось святкувати!

Друзі сіли подалі від інших відвідувачів і до них підійшла офіціантка, ви не повірите в що вона була вдягнена, ця дівчина підтвердила передчуття Амей довга коричнева сукня з білосніжним передником та ще й чепчик з рюшами!

– Вітаю в нашому закладі! – всміхнувшись ну дуже, на диво, щирою усмішкою офіціантка, – Мене звати Фло і сьогодні вас обслуговую я, що замовите?

– Доброго вечора Фло, що ж нам два кухлі елю. – замовив Хосе уважно розглядаючи прикид дівчини. – Крутий тут інтер'єр!

– Так-так, Матіаш уважно й прискіпливо підбирав всі елементи, щодо вашого замовлення, то воно буде через 5 хвилин. – відповіла вона все ще по справжньому всміхаючись.

– Ну що ж Амей розповідай, що такого цікавого знайшла? – почав допит Хосе не припиняючи розглядати картини на стіні навпроти.

– Ну розумієш.. – зам'ялася дівчина, якщо скаже про книжку і причини її знахідки, то отримає по шиї від Хосе, а коли потрапила під зацікавлений скануюючий погляд згадала про сестру, – Джул повернулася!

– Та ти що?! Коли!? Де вона пропадала?!

– На днях вона повернулася й дуже мало розповідає. – зітхнула Моле.

Тут підійшла Фло з двома кухлями на круглій таці й вмить перед Хосе й Амей стояв спокусливий ель.

– Ваше замов.. – договорити їй не дав крик на весь зал.

– Та я тобі кажу тут пре новачком!!! – репетував на весь зал якийсь добре проспиртований чоловік. – Десь там! – він вказав кудись між тісною компанією Моле і Сандерса та дивним тріо – двоє парубків і дівчина.

– Так якщо ви зараз же не заспокоєтеся я вас викину звідси! – прогриміло на весь паб.

– Матіаш ти ж сам відчуваєш! – ніяк не заспокоювався чоловік.

– Ходімо поговоримо! – також не здавався господар пабу.

– Говори тут, всі ж свої, – почав говорити буйний відвідувач, принюхавшись доповнив, – а ні одна людина.

– Дон стули пельку й вимітайся звідси! Якщо ні, то я допоможу!

За всім цим панове поліцейські спостерігали скептично, бачте в них вихідний. Хосе допив другий кухоль елю і вирішив пити щось міцніше, тому в хід пішло віскі, а Моле ніяк не осиле перший кухоль елю.

Паб почав пустішати й лишилися тільки "тісна компанія", "дивне тріо", "проспиртований мен", який дуже "непомітно" підкрався і сів навпроти Амей.

– Ну і довго будеш.. ик...прикидатися? – ледь проговорив він.

– Що ви маєте наувазі?

– Не роби з нас дураків!!! – раптом зарепетував Дон і вже хотів схопити Амей за руку, але хтось зупинив його.

– Тебе Матіаш здається попередив. – пролунало з-за спини пияки.

– Марк тільки тебе не вистачало, вали до свого Адама!

– Ти що там вякнув!? – ліворуч виріс ще один парубок, очевидно той самий Адам, і вхопив Дона за шкірку й підняв.

– Заспокойся. Я сам його викину.

– Ех, Грець з тобою, забирай.

Тепер пияку однією рукою за шкірку виносив дивний блондин з жовтим волоссям.